Про УКРЛІТ.ORG

стежка

СТЕ́ЖКА, и, ж.

1. Доріжка, протоптана звірами або людьми чи спеціально зроблена людьми. І літо минуло, і осінь приспіла, І листям пожовклим всі стежки покрила (Гл., Вибр., 1951, 240); Посеред тих звалищ величної природи виднілися подекуди медведячі стежки, протоптані від давніх-давен (Фр., VI, 1951, 15); Сніги впали великі, і Андрій радо прокидає од порога до воріт стежку (Коцюб., II, 1955, 32); Тільки на шостий день, дослідивши тайгову ріку, звірині й мисливські стежки, помітив Глушак вдалині людську постать (Довж., І, 1958, 104); Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду (Рильський, І, 1960, 129); Викладена цеглою стежка дзвеніла під чобітьми (Пера., Опов.., 1970, 119); * У порівн. Нащо ж я тебе Вірно кохаю. Ми ж розійдемось, Як стежки в гаю (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 93); // Смуга, слід, що залишається після руху кого-, чого-небудь. Від порога до стола мокра, болотна стежка, бо надворі сльота (Март., Тв., 1954, 140); Човна одв’язано, лунає стук весла — І стежка нам услід рухома пролягла (Рильський, II, 1946, 141); * Образно. З-за обрію сходить повний місяць. Яснішає море, простеляється стежка від місяця до самого берега (Сміл., Черв. троянда, 1955, 13).

◊ Забува́ти (забу́ти) сте́жку див. забува́ти; Заступа́ти (заступи́ти) сте́жку кому: а) не давати кому-небудь місця для проходу. Христина вибігла й несподівано заступила Ломицькому стежку (Н.-Лев., VI, 1966, 59); б) бути, ставати на перешкоді кому-небудь. — Ненавидять мене магнати, заступають мені стежку, заступають світ до слави (Н.-Лев., VII, 1966, 214); Збо́чувати (збо́чити) з сте́жки див. збо́чувати; Змили́ти сте́жку див. зми́лювати2; Не зароста́є (не заросте́) сте́жка; Не зароста́ють (не заросту́ть) стежки́ див. зароста́ти; Переко́пана сте́жка див. переко́паний; Перетя́ти (перетну́ти) сте́жку див. перетина́ти; Пряма́ сте́жка див. прями́й; Стежки́ позароста́ли див. позароста́ти; Сте́жку гаптува́ти див. гаптува́ти; Сте́жку згуби́ти див. згуби́ти.

2. рідко. Те саме, що дорі́жка 3. В кімнаті квіти і стежки з зеленої ряднини. Дитячий сміх такий дзвінкий, як небеса осінні (Сос., І, 1957, 118).

3. перен. Напрямок, шлях розвитку, діяльності і т. ін. кого-, чого-небудь. Тепер, дякуючи небесній ласці й помочі о. Василя, перед нею простяглися нові стежки (Коцюб., І, 1955, 327); З нього був би справжній народний учитель, коли б життя не повело іншими стежками (Збан., Сеспель, 1961, 287); Тебе моя турбує зустріч кожна, А скільки їх на життєвих стежках! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 134); В одинадцять років став я учнем слюсаря. Отоді й ступив уперше на робітничу стежку, що вивела мене потім на великий революційний шлях (Ком. Укр., 11, 1967, 56).

◊ Залиша́ти (зали́шити) по собі́ сте́жку — своєю працею, відкриттям і т. ін. займати помітне місце в якій-небудь галузі людської діяльності; Збива́ти (зби́ти) з [прямо́ї] сте́жки — не давати можливості кому-небудь вести чесний, добропорядний спосіб життя. [Маруся:] Я знемогла від гріха, лукаві помисли збивають мене з прямої стежки, терном колючим устилають мій шлях рівний, непрохідні перепони становлять на дорозі битій (Мирний, V, 1955, 99); Зверта́ти (зверну́ти, рідше збіга́ти, збі́гти) на свою́ (ту́ю ж) сте́жку: а) починати знову думати, говорити про те, що вже було. — Чому се так, що пан має необмежені грунта, а мені не дав бог і клаптика землі? — непомітно для себе звернув Семен на тую ж стежку (Коцюб., І, 1955, 97); б) починати знову займатися якими-небудь справами. — От, дурів-дурів [Чіпка], та таки й збіг на свою стежку!.. — Так казали люди (Мирний, І, 1949, 325); Зверта́ти (зверну́ти) розмо́ву (думки́) на і́ншу сте́жку (на і́нші стежки́) — переводити, спрямовувати розмову (думки) на іншу тему, на інший предмет. Щоб якось звернути отаку непевну розмову на іншу стежку, вона тихцем питає:Дядьку, а в нас уже скоро буде забастовка? (Стельмах, І, 1962, 521); Бажаючи звернути думки на інші стежки, почав [Забейко] оповідати про Ельвіру (Вільдо, На порозі, 1955, 37); Знахо́дити (знайти́) свою́ сте́жку; Втрапля́ти (втра́пити) на свою́ сте́жку — діставати можливість застосовувати свої здібності. Сини.. здорові, кожен свою стежку знайшов (Мур., Бук. повість, 1959, 262); — Ні, не буде й хлібороба з тебе. І хлопець ніби не дурний, тільки, мабуть, на свою стежку не втрапить (Вас., II, 1959, 384); Знахо́дити (знайти́) сте́жку (стежки́) до се́рця (серде́ць) — викликати прихильність, симпатію в кого-небудь. Серед старих комуністів немало справжніх майстрів пропаганди і агітації, що мають великий дар знаходити вірні стежки до сердець молоді (Ком. Укр., 2, 1969, 45); Іти́ (ходи́ти) одніє́ю сте́жкою з ким; Іти́ (піти́) сте́жкою якою, чиєю — займатися тією самою справою, як хтось інший; наслідувати кого-небудь. Її батько не раз та й не двічі нахиляв зятя, щоб той ішов з їм [ним] однією стежкою (Гр., II, 1963, 347); — Мій брат був літературним працівником, я теж, напевн,. піду цією ж стежкою… (Вол., Сади.., 1950, 19); Ма́ти свою́ сте́жку — бути оригінальним у чому-небудь. Кожний поет повинен мати в літературі свій шлях, свою стежку (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 195); На пра́вильну (до́бру) сте́жку става́ти (ста́ти, вступа́ти, вступи́ти): а) починати жити чесно, добропорядно. — Як він? — запитав Яремчук Явдоху, очима вказуючи на Стецька. — Дякувати добрим людям, на правильну стежку стає (Цюпа, Назустріч.., 1958, 370); б) знаходити правильне розв’язання яких-небудь справ, вирішення питань і т. ін. — Еге-ге! поталанило мені,радіє старий.На добру стежку вступив я, піду і далі по ній… (Коцюб., І, 1955, 175); Направля́ти (напра́вити) на до́бру сте́жку кого — допомагати кому-небудь обрати правильний шлях у певній діяльності. Вернувся Чіпка додому радий, що довелося направити громаду на добру стежку (Мирний, II, 1954, 268); Проклада́ти (прокла́сти) собі́ сте́жку див. проклада́ти; Прото́птувати (протопта́ти) сте́жку див. прото́птувати; Прото́птувати (протопта́ти) сте́жку до се́рця див. прото́птувати; Ступа́ти (ступи́ти) на похи́лу сте́жку — морально опускатися, починати вести нечесний спосіб життя і т. ін. Ліда не пригадає, як і коли він ступив на похилу стежку (Мушк., Серце.., 1962, 297); Схо́дяться (зі́йдуться) стежки́ див. схо́дитися; Схре́щувалися (схрести́лися) стежки́ див. схре́щуватися; Топта́ти сте́жку див. топта́ти; Торува́ти сте́жку див. торува́ти; Уторо́вана сте́жка див. уторо́ваний; Ходи́ти (іти́, піти́) по рі́зних (і́нших) стежка́х — мати різні інтереси, уподобання. Життя обохбатька і синасклалося так, що вони весь час ходили по різних стежках, які майже ніколи не схрещувалися (Тют., Вир, 1964, 74); Ходи́ти (іти́, піти́) уторо́ваними стежка́ми (уторо́ваною, проте́ртою і т. ін. сте́жкою) — діяти так, як хтось уже раніше діяв. Сьогодні четвертий (останній, рішучий) дослід. Або друга фракція буде без шкідливих домішок… або йому, Розенбергу, доведеться ходити слідом за Русевичем тими ж уторованими стежками (Шовк., Інженери, 1956, 78); Леся Українка не намагається йти второваними стежками, вона шукає нових шляхів і власне тому не використовує вже готових перекладів (Рад. літ-во, 3, 1957, 108); — Мабуть, як і дід, прадід та батько,.. покрутишся, поки молодий, а там — і собі протертою ними стежкою підеш.,. (Мирний, І, 1954, 340).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 680.

Стежка, ки, ж. Тропинка, дорожка, стезя. Позаростали стежки і доріжки травою зеленою. Мет. 56. В пекло стежки він не знав. Котл. Ен. III. 10. На стежку чию спасти. Пойти по чьей дорожкѣ. От і я на дідову стежку спала: він учора розбив кухля, а я сьогодня. Лебед. у. До ко́го сте́жку топтати. Ухаживать за кѣмъ. Ум. Стеженька, стежечка. Ти думаєш, моя мамо, що я вже не плачу, а як вийду за ворота, — стеженьки не бачу. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 201.

вгору