ПРОКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех.
1. Класти, розташовувати що-небудь у певному напрямку, протягуючи вздовж чогось. Я люблю людей своїх. Люблю будівників, каменярів, різноробів, що копають рови, що ставлять бетонні заводи над заплавою Дніпра, хлопців, що шпунти забивають, прокладають велетенські труби по ландшафтах (Довж., III, 1960, 471); Заклопотані зв’язківці вже прокладали кабель кудись вперед (Гончар, III, 1959, 167); З правого берега німці До толу проклали шнур, Він хитро захований в греблі Між виступів і амбразур (Нагн., Пісня.., 1949, 119); // Будувати, споруджувати що-небудь уздовж чогось, просуваючись через щось, від одного пункту до іншого. Від входу до центрального майдану парку прокладають головну широку алею (Озелен. колг. села, 1955, 51); Народе мій! Сади в пустині ти посадив, проклав мости. З тобою в далі солов’їні мені судилося іти (Сос., Солов. далі, 1957, 163); Через Дар’яльську ущелину російські солдати проклали Воєнно-Грузинську дорогу, яка коштувала багато праці й жертв (Іст. СРСР, II, 1957, 128).
2. Утворювати, залишати за собою дорогу, слід, стежку і т. ін., йдучи, їдучи тощо. Я, обвішаний гранатами і патронами, ходив з партизанами непролазними лісами, прокладав у нетрях стежки та дороги (Збан., Мор. чайка, 1959, 129); Ресорний візок на гумових шинах легенько покотився, прокладаючи за собою м’яку колію (Гончар, III, 1959, 166); Крізь снігові замети й кручі іде, спішить веселий дід [мороз]. А на путі — ліси дрімучі, де лиш зайці проклали слід (Забіла, У.. світ, 1960, 26); Никонові довелося прокласти до річки між камінням стежку (Донч., II, 1956, 24); * Образно. Сонце грає у хвилях, прокладає золоту доріжку (Збан., Сеспель, 1961, 59); Дружба порвалася, і зрада між ними проклала зміїні стежки (Ів., Вел. очі, 1956, 128); // у сполуч. із сл. борозна. Залишати за собою слід, орючи, розпушуючи землю сільськогосподарським знаряддям. Коли Микула прокладав ще одну борозну понад лісом, де корчі випирали із землі, кінь його раптом зупинився (Скл., Святослав, 1959, 260); З червоним прапором трудящі селяни прокладали першу артільну борозну (Хлібороб Укр., 11, 1967, 1); Виступав першим Петро Кожухар і сказав, що він поїде в Казахстан, бо не може у ці дні не сісти за кермо трактора і не прокласти борозни на цілині (Зар., Світло, 1961, 49); * Образно. Тридцять років прокладає Михайло Чабанівський нові борозни на літературній ниві, тридцять років ділиться з читачем своїми радощами, мріями, болючими тривогами (Вітч., 2, 1964, 202); // у сполуч. із сл. ручка, розм. Викошувати смугу шириною у змах коси. Шістнадцять косарів узяли коси, вперше на віку стали на спільний лан. Першим пішов, прокладаючи ручку, бригадир Семен Новак (Цюпа, Назустріч.., 1958, 353).
3. перев. у сполуч. із сл. дорога, шлях, путь і т. ін. Рухатися, просуватися вперед, усуваючи якісь перешкоди на своєму шляху, розчищаючи, звільняючи шлях від кого-, чого-небудь. [Річард:] Геть! Розступіться, дайте шлях!.. (Кидається крізь юрбу, прокладаючи собі дорогу до дверей) (Л. Укр., III, 1952, 85); Час іде, а з ним все стає зужите І нетривале. Так ріка міняє звичайне ложе, Прокладає путь.. рівну (Зеров, Вибр., 1966, 366); — Може, сокирами доведеться в деяких місцях прокладати собі шлях (Донч., II, 1956, 22); Він спробував пробитися наперед, але хоч як шарахалися люди від його хропучого коня, він не зміг прокласти собі дороги (Тулуб, Людолови, І, 1957, 5); Наш танк проклав дорогу для піхоти, крізь дріт колючий виламав прохід (Гонч., Вибр., 1959, 164); // перен. Відкривати для інших можливість доступу кудись, здійснюючи перший політ, плавання і т. ін. Над вічними льодами, Над Північним океаном, В гострій птичій далині, Прокладають путь сувору Молоді аеронавти (Рильський, II, 1960, 79); Спадкоємці горді предків мрійночолих, ми рвемось за обрій, вище хмар і гір… І земний Гагарін у космічних колах рейс проклав небесний, в плетиві сузір [сузір’їв] (Тер., Серце.., 1962, 21); Закономірно, що країна перемігшого соціалізму першою відкрила еру використання атомної енергії для мирних цілей, першою проклала шлях у космічний простір (Програма КПРС, 1961, 14); Недалекий той час, коли космічні кораблі, якими управлятиме людина, прокладуть міжпланетні траси до Місяця, Марса, Венери (Літ. газ., 8.VIII 1961, 1); // перен. Створювати сприятливі умови для кого-, чого-небудь, для досягнення чогось; допомагати кому-небудь досягти чогось. Скорбна доля наша, Людей, що прокладають новий шлях Буду́щини, відвічні скали ломлять, Обвалюють відвічнії запори (Фр., XIII, 1954, 194); [Ганна Андріївна:] Трьом поколінням я прокладала стежку в життя. Я виховувала в них найвеличніше почуття — любов до людини і вірність своєму народу, Вітчизні (Мокр., П’єси, 1959, 132); Про те, як прокласти шлях до щастя, не один писав філософ. Але жоден з них не зміг розв’язати цього питання (Тич., III, 1957, 300); Знищивши капіталістичний лад в одній з найбільших країн світу, Великий Жовтень проклав цим стовповий шлях до нового життя всьому людству (Ком. Укр., 12, 1966, 58).
◊ Проклада́ти (прокла́сти) доро́гу (шлях) до се́рця див. се́рце; Проклада́ти (прокла́сти) собі́ доро́гу (сте́жку, шлях і т. ін.): а) домагатися певного становища в суспільстві, добиватися певних успіхів у житті. Воздвиженський не любив науки, не поважав її, мав її тільки за спосіб прокласти собі стежку в житті (Н.-Лев., І, 1956, 375); б) здобувати визнання у кого-небудь, проникати в якесь середовище. Слабими струмками [до революції].. прокладало на Україні собі дорогу до читачів літературне живе українське слово (Пит. походж. укр. мови, 1956, 17); Нове прокладає собі шлях, чимраз більше входить у практику (Хлібороб Укр., 10,1965,24).
4. спец. Накреслювати на карті напрямок руху корабля або літака для визначення його місцезнаходження. «Буревісник» не зменшував ходу. Він тільки йшов зигзагами, про всяк випадок остерігаючись торпеди. Тепер штурман прокладав курс уже не за радіопеленгатором і не на світло пожежі, а за шумопеленгатором (Трубл., Шхуна.., 1940, 212).
5. діал. Складати (вірш, пісню тощо). Знаю тілько, що про неї І пісню проклали. Я чув тойді [тоді], на досвітках Дівчата співали (Шевч., II, 1953, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 199.