ТОРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., перев. у сполуч. зі сл. дорога, шлях, путь, стежка. Те саме, що проклада́ти 3. По річці вплав пливуть [скіфи] І по льоду дзвінкім торують хижу путь… (Зеров, Вибр., 1966, 391); Торувати новий шлях завжди важче, ніж іти вже проїждженою дорогою (Літ. газ., 2.XI 1946, 2); В ім’я щасливого майбутнього Нечуй-Левицький сатиричним пером викривав усю недоладність і нікчемність тогочасної дійсності, торував шляхи до кращого майбутнього (Вітч., 1, 1964, 147); * Образно. Вони [струмки] дзвенять за темним бором, За горизонтом неозорим, В старих, розквашених полях Собі торують дальній шлях, Щоб потім вилитись у ріки І в синє море потекти … (Шпорта, Вибр., 1958, 333).
◊ Торува́ти межу́ див. межа́; Торува́ти собі́ доро́гу (шлях, сте́жку, путь) — те саме, що Проклада́ти собі́ доро́гу (сте́жку, шлях і т. ін.) (див. проклада́ти). Іван Іванович ще малолітком Лишився сам — батьки поумирали, І сам собі дорогу життьову Він торував (Рильський, II, 1956, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 210.