СОН-ТРАВА́, и́, ж. Те саме, що сон². Не сон-трава Вночі процвітає, То дівчина з калиною Плаче, розмовляє (Шевч., II, 1963, 12); Замість пролісків, які не люблять тепла і тому швидко в’януть у землянці, на його столику стояла самотня квітка сон-трави (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 458.

сон-трава́ = сон-зі́лля = сон [бі­́лий] — лікарська рослина родини жовтцевих із великими ліловими квітками; за народними повір’ями, має чаклунську силу, пор. у Панаса Мирного: «Бісова баба, видно, сон-трави помостила: як упав, наче вмер!» (див. ще ключ-трава́); за повір’ями, рослина відкриває таємниці тому, хто зірве цю темно-синю квітку вдосвіта, перетримає в холодній воді весь день, а потім на ніч покладе собі під подушку; уві сні квітка покаже йому правдиво все, що він хоче знати; за давньогрецькою легендою, рослина постала з тіла прегарного Адоніса, Венериного коханця; у пісні про гетьмана Виговського розповідається: «Молода сестра сон-траву рвала, Старую питала, старую питала: «Чи той сон-трава козацькая сила? Чи той сон-трава козацька могила?» — «Ой той сон-трава, голубонько, зростився в полі. Та піймала ту траву недоля та дала моїй доні. Ой ти, доню ж, доню, моя доню! Годі сумувати, Що нашого молодого Йвана в могилі шукати»; звідси символіка таємничого, одкровення майбутнього або невідомого, частіше нещасливого (зазвичай за допомогою віщого сну); із зіллям пов’язана також символіка тривалості людського життя; його топчуть, як і ряст, бажаючи комусь чи сподіваючись довго жити, тому кажуть: «Щоб на той год дождати сону топтати!» див. ще зі́лля1. Не сон-трава Вночі процвітає, То дівчина з калиною Плаче, розмовляє (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 563-564.