Про УКРЛІТ.ORG

зілля

зі́лля (пестливе — зі́ллячко, оди­ничне — зіли́на; зменшено-пест­ливі — зіли́нка, зіли́ночка) —

1) різ­номанітні, здебільшого запашні трав’янисті рослини, а також на­вар або настій з деяких із них, який використовується в народній медицині; взагалі молода трава на­весні, про яку, заклинаючи, кажуть: «Дай Боже, щоб на той год діждати зілля топтати!»; у народі — ще чарівне, приворотне зілля; крім узагальненого приворотного зілля (при́воротня), є ще окрема трава при́воротень, цікавою особливістю якої є виділення краплин води, які збираються біля основи черенка; знахарі вважали цю вологу за при­воротний напій (казали: «Приво­ротнем умиваються і голову ми­ють, щоб любили всі»); вважалося, що всяка рослина жива (у Б. Грінченка: «Усяка травинка на світі жива… І земля чує, і трава чує, і дерево чує…»); здавна вірили в ма­гічну силу, чудодійний вплив зілля на вчинки, почуття, здоров’я лю­дей, використовували його як обе­ріг від нечистої сили, від грозової хмари, граду, як приворотний або відворотний засіб у коханні (пop. легенду і народну пісню про отру­єного чар-зіллям Гриця або рядки з пісні: «Як не хочеш, дівчинонь­ко, дружиною бути, То дай мені таке зілля, щоб тебе забути»); 10/23 травня на Симона Зилота (за язичницьких часів — це день іме­нин Землі, поклоніння Матері-Сирій-Землі) відбувався своєрід­ний зільницький обряд — збиран­ня лікувальних трав (зілля), Симонового зела; казали, що Зилот — це Миколин батько, і він дає травам цілющу силу; копати зілля треба було до схід сонця, поки на ньому була роса, щоб була ще в ньому сила; нібито в цей день розцвітає сон-трава; темно-сині дзвіночки і сон-траву дівчата клали під голо­ви, лягаючи спати, — як при­сниться молодий місяць, — це знак, що цього літа дівчина вийде заміж; разом з тим зілля (у знач, «бур’ян») має й протилежну символіку; воно уособлює також в’їд­ливих, причепливих і нахабних людей або жвавих, хитрих жінок, коли кажуть: «О се ще зілля!», «Бі­сове зілля!», «Це таке зілля, що де не посій, то вродить». Є зілля на всяку слабість, тільки на смерть нема (приказка); При самій землі росте трава густо і усяке зілля (Марко Вовчок); Панночки зібрали зілля і пішли довивати віночки на веранду (Леся Українка); Ой, є в мене таке зілля Близько перелазу; Як дам тобі напитися, Забудеш од­разу (пісня); Марисенька в недузі лежала, Аж з-за моря зілля забажа­ла (пісня); Твою долю, моя доню, позаторік знала, Позаторік і зіллячко для того придбала (Т. Шевченко); Хто топиться, той і за зілиночку хопиться (прислів’я); у сполучен­нях: чар-зі́лля, цар-зі́лля, зе́лен-зі́лля — чарівні приворотні трави, зі­брані в день і в ніч на Івана Купала; про цар-зілля в народній пісні говориться, що воно росте «в гли­бокій долині, на високій могилі», а над ним «сива зозуля кує»; вже трава буде «на сіно покошена і зе­лена діброва спустошена, а цар-зіллячко залишиться»; дівчата йо­го обполюють, доки не знайдуть собі милого; в іншому разі милий буде бити свою дівчину: «Осталося цар-зіллячко: «Обполи мене, моя дівочко!» — «Ой рада обполоти, Та стоїть милий у ворот, Держить киї тоненькії На мої плечі біленькії»;

2) тата́рське зі́лля = татарзі́лля див. аїр;

3) у народі — іронічна назва тютюну та горілки;

4) трой-зі́лля див. тройзі́лля.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 245-246.

вгору