Про УКРЛІТ.ORG

збивати

ЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗБИ́ТИ, зіб’ю́, зіб’є́ш, док., перех.

1. Ударом зрушуючи з місця, перекидати, змушувати падати кого-, що-небудь. Крен палуби такий великий, що, стрибаючи вже в повітрі, вони [крісла] збивають столик і самі з тріском падають на диван (Довж., Зач. Десна, 1957, 397); Важко було йти глибокою водою. До того ж ураганний вітер, що задував збоку, збивав їх [матросів] (Трубл., І, 1955, 151); — Перекинеться [відьма] клубком, кинеться тобі під ноги, зіб’є тебе та й щезне (Кв.-Осн., II, 1956,170); // Ударом, поштовхом скидати кого-, що-небудь з когось, чогось. Навіть не глянувши, старий збивав Аліка з пенька влучним ляпасом по потилиці (Довж., II, 1959, 103); Аркадій Валеріановий.. майстерним помахом арапника збиває з Майбороди високу чабанську шапку (Стельмах, Хліб.., 1959, 48); За лаштунками співають парубки.. Ой кінь ірже, води не п’є, І не буде пити, Дере вгору голівоньку, Хоче мене збити (Кроп., II, 1958, 394); // Влучаючи кулею і т. ін., скидати кого-небудь з чогось (вбивши або поранивши).— Давай от що зробимо: зіб’ємо їхнього мотоцикліста (Кучер, Чорноморці, 1956, 307); // Влучаючи, уражаючи чим-небудь те, що рухається в повітрі, змушувати падати додолу (птахів, літаки і т. ін.). Качок було так багато, що Лука Тихонович спокусився і влучним пострілом збив двох (Донч., III, 1956, 83); — Він залишив палубу есмінця останнім… Літака збив… Він герой,— тихо сказав Шагайда (Кучер, Чорноморці, 1956, 101).

Збива́ти (зби́ти) з ніг — ударом, поштовхом змушувати падати кого-небудь. Буря збивала її з ніг, метелиця заліплювала очі снігом (Донч., III, 1956,129); Нетерплячі коні шарпнули убік і мало не збили з ніг Йона (Коцюб., І, 1955,239).

2. Ударяючи, відокремлювати частину від чого-небудь; відбивати, стинати. Грицько, повернувши на степ і посвистуючи, почав збивати цурупалком то вершки високої чорнобилі, то червоні головки будяків (Мирний, IV, 1955, 11); Як досвідчений скульптор збиває кусочки мармуру, вирізьблюючи бездоганну постать, так і тренер усуває зайві рухи (Собко, Стадіон, 1954, 326); — Хтось збив їй [корові] рога?— Та сама обломила (Стельмах, Хліб.., 1959, 122); // Ударяючи, відокремлювати що-небудь прикріплене, прибите. Збий цей обруч з діжки (Сл. Гр.); // Ударом, поштовхом змушувати падати (плоди, цвіт і т. ін.). Вітер збиває білий цвіт з дерев (Л. Укр., III, 1952, 268); Він ще й красти почав — у садочках. Побіжить оце до кого та й збива яблука або груші (Тесл., З книги життя, 1949, 18); Павлові не терпілося, й він тичкою чи палицею збивав їх [горіхи] в зеленій шкаралупі (Томч., Готель.., 1960, 33); // Струшувати (росу, сніг і т. ін.). Дивлюсь увись, де зорі меркнуть знову, ще не збиває вітер з трав роси… (Сос., Так ніхто.., 1960, 76); Ряженко обмів у сінях віником чоботи, збив шапкою сніг з чумарки (Мик., II, 1957, 284).

3. Зменшувати або усувати щось, припиняти вияв чого-небудь. Убігши в пшеницю, забувши про все на світі, ногами і руками збивав [парторг] полум’я (Цюпа, Назустріч.., 1958, 363); Прикладали [дівчата] змочені в воді ганчірочки до лоба [Ольги], щоб хоч трохи збити жар (Хижняк, Тамара, 1959, 189); Дощик в райдузі синій, Збивши спеку з доріг, Слідом нашій машині Три верстви перебіг (Мал., Серце.., 1959, 164).

Збива́ти (зби́ти) ціну́ (пла́ту) — викликати або домагатися зменшення, зниження ціни, плати. Тинялися вони, [галицькі емігранти] там цілими гуртами, шукаючи роботи та збиваючи плату нашим робітникам, бо голодному галичанинові що хто хотів, те й давав (Л. Укр., V, 1956, 85); Гнат хитрою мовою і натяками швидко збивав ціну (Стельмах, Хліб.., 1959, 74).

Збива́ти (зби́ти) оско́му (оско́мину): а) (тільки док.) охолонути до чого-небудь.— Знаєш, Зінко, ми тебе в бригаді все чекаємо. Коли повернешся? Збила вже оскому? Пора! Скільки ж разом працювали (Коцюба, Нові береги, 1959, 289); б) (кому) відбивати охоту до чого-небудь; [Микита:] Ач, який митець! Мабуть не вспів перезутись, та швидш [швидше] до Одарки?.. Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. Я тобі оскомину зіб’ю… (Крон., І, 1958, 64); Зби́ти пи́ху кому, з кого — змусити стати, зробити кого-небудь скромнішим.— Ще моя дочка небагато хліба переїла, сидячи дома,— одказав Лоза старостам. Це трохи збило пиху Грицькові, осадило його наниз (Мирний, І, 1949, 176); Чи мій різкий тон, що прозвучав, як натяк і виклик.., чи що інше заціпило рота Шухновському, збило з нього пиху (Збан., Малин. дзвін, 1958, 235).

4. рідко. Ударом, поштовхом викидати, вибивати що-небудь. Панночка тим часом сіла на найближчу лавку і швидко-швидко збивала з-під ніг камінці хлистом (Л. Укр., III, 1952, 613); Іван.. помчав стрілою темною вулицею, збиваючи ногами каміння (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 14); Вибухом збило пороги, і шлак білими струменями полився з печі (Руд., Вітер.., 1958, 17); // тільки док., перен. Вибити ворога з зайнятих позицій. Рота Федоренка збила перед собою посилений вночі заслін ворожої піхоти і вдерлася на плечах ворога у передмістя (Кач., Вибр., 1947, 162).

5. Різким рухом зсовувати, пересовувати що-небудь. — Ех! — казав Харитон, збиваючи далеко на потилицю свого синього кашкета (Смолич, Мир.., 1958, 28); Окуляри збив [робітник] на лоба: «Непогана перша спроба…» Електричний молот б’є (Мур., Лірика, 1954, 59); // Зрушуючи, зсовуючи з місця, зморщувати, м’яти що-небудь. Вже давно спав Юрасик, простягнувшись у ліжку, безцеремонно збивши ногами простиню (Баш, Надія, 1960, 91); // Порушувати правильність, порядок чого-небудь, у чомусь. «Збити крок!» Йти не в ногу. Інакше міст розхитається й розламається. Така сила ритмічного кроку (Автом., Щастя.., 1959, 152).

Зби́ти набаки́р див. набаки́р.

6. Змушувати відходити куди-небудь, відхилятися вбік від напрямку руху. Варта густо оточила їх [полонених], збила з дороги на стежку (Кучер, Чорноморці, 1956, 107).

Збива́ти (зби́ти) з доро́ги (шля́ху́, ку́рсу і т. ін.) а) змушувати втрачати правильний напрямок руху. Стерновий з переляку покинув штурвал, і хвилі одразу збили пароплав з курсу (Трубл., II, 1955, 456); б) змушувати відходити, відхилятися від певних дій, переконань, намірів і т. ін.— Хоч як тремтіла мати над вами, хоч як боялась жандармів, але чи хоч єдиним словом коли-небудь, хоч би натяком — Гришу або тебе — вона намагалась спинити, збити вас з вашого шляху? (Головко, II, 1957, 588); В обох нас вітрами засмалені лиця. Ніщо нас із курсу в труді не зіб’є (С. Ол., Вибр., 1959, 123); Збива́ти (зби́ти) на манівці́ див. манівці́; Зби́ти коня́ (ко́ней): а) змусити коня (коней) зупинитися. Пан Бжеський щільно наблизився до козаків і спритно та міцно збив коня (Тулуб, Людолови, І, 1957, 17); Вершники на момент круто збили коней і потім з тваринним криком кинулись у різні кінці (Панч, В дорозі, 1959, 36); б) змусити коня (коней) податися назад. Оце заїхав, —і завернуться ніяк: треба, мабуть, збити коня (Сл. Гр.).

7. перен. Змушувати відмовлятися від певного напрямку думок, переконань, здійснення чого-небудь. [Чирва:] Ні, ні, не збивайте мене, одріз добра зброя, а моя рушниця — ще краща (Мик., І, 1957, 90); Ти все збивав мене. Ти не пускав В клуб на мічурінські курси! (С. Ол., Вибр., 1959, 96); — Заведеш на чужі краї нашу дитину. Вона не знатиме, що з нами буде, ми не знатимемо, що з нею. І довіку, може, вже не побачимося.— Збили Василя (Мирний, IV, 1955, 208); Зате збити Костя з його думки мало кому вдавалося (Багмут, Щасл. день.., 1951, 15); // Спрямовувати що-небудь у певний бік. Віденці збивали журнал [«Громадський друг»] в бік «чистої теорії» (Кол., Терен.., 1959, 318); — Справді, мені видалось, що ви чимсь стривожені,— сказав їй Гонтар.— А знаєте чого? — нарочито збив мову на жарти Марко Іванович.— Бабське прокинулось (Баш, Надія, 1960, 469); // Підбивати на які-небудь учинки; підбурювати.— То ви нас на грабіж збиваєте? (Ле, Україна, 1940, 157); // Змушувати втрачати послідовність думки, якої-небудь дії. Коли ж тільки починав я таємну розмову, вона, як навмисне, збивала мене: то носом шморгне, то стусоне під бік свого сусіда (Вас., І, 1959, 185); // Змушувати помилятися; сплутувати. На таке зведе [Харко], що хоч би тобі тут п’ять дяків співало, то він усіх зіб’є (Кв.-Осн., II, 1956, 481); [Булава:] Ваш дорожній вигляд мене спочатку був збив. [Ярчук (добродушно):] І правда, я поки що мало схожий на столичну людину (Мик., І, 1957, 347); — Наука доказала вже багато: і походження людини, і походження світу. І ніщо не в силі збити цю науку, бо наука — це невгомонна праця розуму, мільйонів розумів… (Ірчан, II, 1958, 286).

Збива́ти (зби́ти) з пантели́ку (рідко з то́лку, діал. з пли́ву): а) виклика́ти замішання в кого-небудь; спантеличувати, дезорієнтувати, заплутувати. Він замість дійової допомоги одержує накази і рескрипти, які збивають з пантелику й заважають діяти в його умовах і становищі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 96); Зайчиха як почала петляти по лісі туди-сюди — і зовсім збила їх з пантелику. Цього разу мисливці нікого не вбили (Ів., Ліс. казки, 1954, 36); Довго слідчий намагався збити з толку молодих революціонерів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 96); Усі одного зіб’ють з пливу (Сл. Гр.); б) змушувати кого-небудь поводити себе, діяти нерозумно. [Палажка:] Не дуже ти вбивай на того красня — Івана,— то непутяща людина: добра він тобі не принесе, а тілько зіб’є з пантелику (Мирний, V, 1955, 223); — Романе, яких я дівчат бачив у Галанті! — ..Гляди, хлопче, щоб ті пави не збили тебе з пантелику… (Гончар, І, 1954, 273); Збива́ти (зби́ти) з пуття́ кого — підбурювати на погані вчинки, псувати морально. Може, справді, чиїсь солодкі уста збили з пуття отого вбивцю, для якого вбивство вже навіть не ремество, а звичка? (Перв., Невигадане життя, 1958, 267); Збива́ти (зби́ти) з ро́зуму (глу́зду) — зваблювати, спокушати; штовхати на нерозумні дії. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, Дівчину з розуму збив? (Граб., І, 1959, 607); [Наталя:] То спитайте його: чи я йому що роблю? [Шкандибиха:] Буде й того… Обпоїла чимсь, з глузду збила, та ще мало? (Мирний, V, 1955, 45).

8. Ударом, тертям стирати що-небудь.— Хто збив той напис, чи сперечник-владар, чи просто час потужною рукою, то невідомо (Л. Укр., І, 1951, 252); // Ударяючи, стираючи, псувати (інструмент, деталь і т. ін.); //Стоптуючи, псувати (підошви, підбори, взагалі взуття). Ви [піднявшись на літаку] залишили під собою те, на чому кілька десятків років збивали підметки, натирали мозолі (Вишня, І, 1956, 208); Чимало вже змінив [гармоніст] робіт за вік свій невеликий, в путях чимало збив чобіт і жовтих черевиків (Дор., Три богатирі, 1959, 14); // Ударяючи або тручи об що-небудь, ушкоджувати, зранювати (руки, ноги, шкіру на тілі і т. ін.). Збивав я пальці й рани пилом, гарячим пилом присипав (Сос., Так ніхто.., 1960, 31); Збити шию волові (Сл. Гр.); Де є камінь такий на шляху, щоб на нього не збили ми ноги? (Л. Укр., І, 1951, 291).

Збива́ти (зби́ти) но́ги — натомлювати, натруджувати ноги. [Луїза:] А ви якого дідька робите? хреститесь отут та молитесь, а я собі ноги збиваю за одним однісіньким горнятком маслянки (Л. Укр., IV, 1954, 251).

9. розм., рідко. Бити, ударяти чим-небудь по чомусь або одне об одне. Тимко щулився від вранішньої прохолоди і, щоб зігрітися, збивав батогом святу землицю (Тют., Вир, 1960, 90); Чути було, як козаки збивали померзлі руки, десь, видимо, танцював якийсь навприсядки (Ле, Наливайко, 1957, 53); // Молотити.— І не подавиться, клята! — казали одрадяни, слухаючи про те, що вона [молотарка] за день по сто кіп збиває (Мирний, IV, 1955, 248); Не встиг він збити й десяти снопів, як почув — скрипнула його старенька хвіртка (Цюпа, Назустріч.., 1958, 159); // Ударяючи, пригинати до землі, витолочувати, псувати посіви, городину, траву. Всі жита грозою збило; Полягла трава… (Граб., І, 1959, 61); // Стоптуючи, перетирати, м’яти що-небудь. Коні копитами збивали сніг (Чорн., Потік.., 1956, 81); // Прати праником. Між вербами незабаром затріщав праник.. Секлета стояла на камені й збивала полотно (Н.-Лев., IV, 1956, 217).

10. Певним способом виготовляти або обробляти що-небудь; // заст. Робити густішим, рівнішим готове домоткане сукно, обробляючи його в спеціальному пристрої. Сукновальня… Чого вона стоїть?.. Прийшлося тобі сукно збити і пхайся.. аж он на Сулу (Мирний, І, 1954, 198).

Зби́ти олі́ю — видавити, добути олію з насіння. — Олія кінчається…— В мене є ще трохи насіння. Треба збити,— вставила Марія (Руд., Остання шабля, 1959, 20).

11. тільки док. Сильно побити кого-небудь.— Збив [пан] мене — курці ніде клюнути!.. (Мирний, III, 1954, 164); Якщо доля скарає мене І тернисту простелить путь, Моє серце й на мить не здригне, Хоч камінням мене хай зоб’ють (Нагн., Вибр., 1957, 305).

12. Прибивати що-небудь одне до одного. Він розколював ножем сухі очеретинки, збивав їх гвіздочками, а потім кожну очеретинку обмотав червоним папером (Донч., Пісня.., 1947, 52); Він уже збив зрублене дерево в тугий сплав (Мур., Бук. повість, 1959, 31); // Виготовляти що-небудь з окремих частин, прибиваючи їх одну до одної. Вилізши з-під завалу, бійці кинулись у воду і за уламками човнів і барж почали збивати плота (Кучер, Зол. руки, 1948, 49); [Галі:] Цей Волошин навіть звичайну драбину не може збити, щоб не внести туди щось нове (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 41); // розм., рідко. Будувати (про житло). От мені на очі викидають, що в нас хати нема, у сусідах живемо.— Щоб,— кажуть,— їм збити хоч такісіньку! (Барв., Опов.., 1902, 433); — Лісництво у нас потроху виписує людям дерево, то й зіб’єте собі якусь хавіру [хатку] (Стельмах, Правда.., 1961, 27).

13. Ударами, поштовхами складати, з’єднувати що-небудь докупи, в одне ціле. Каминецький збив ногою стружки в один кут і ліг на них горілиць (Вільде, Сестри.., 1958, 283); На дорозі знайшли клапоть свіжого, запашного сіна. Учитель мовчки нагнувся. Збив сіно в сніпок, зв’язав перевеслом і взяв під пахву (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 18); // Змушувати збиратися в одному місці, зганяти докупи. Вартові солдати хвилювались, підганяли етапників, збивали їх у тісну юрбу, лаялись (Донч., III, 1956, 41); Пан писар збив людей чимало, поприводив їх до присяги і зібрав до волості (Кв.-Осн., II, 1956, 267); Колони збили докупи і погнали в каменоломню (Сенч., Опов., 1959, 223); // Об’єднувати, згуртовувати (людей); створювати (організацію, загін і т. ін.). Прийшла енергійна людина, стала на чолі комуністів, перевернула все: збила актив, зібрала, запалила комсомольців (Вишня, День.., 1950, 55); Обговорювали [керівники] деталі великого плану, намічали людей, з яких би можна збивати міцну організацію (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 13); З батьком твоїм збили ми партизанський загін (Перв., І, 1958, 287); // Нагромаджувати, збирати (гроші, майно і т. ін.); створювати достатки. — Раз приповідав [панотець], що світ закінчиться! — обізвався знов Онуфрій.— Як закінчиться, то нащо гроші збивати? (Коб., II, 1956,49); Панки збивали маєтки на дурних наших процесах, а ми пеклися по судах, як оті нетлі у каганцях (Козл., Пов. і опов., 1949, 300); Тепер мені стало ясно, що тягнуло цього кремезного, хитрого діда, що серед лихих обставин умів збити собі достатки, до його химерного старого товариша (Вас., І, 1959, 146).

Збива́ти копі́йку (копійчи́ну) — збирати, відкладати гроші. [Петро:] Скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! (Котл., II, 1953, 34); Він зіб’є якусь копійчину бувало Й чотири сеанси просидить в кіно (Перв., II, 1958, 310).

14. Ударами, поштовхами перемішувати, здіймати хвилі, збовтувати (воду або іншу рідину). На березі купались діти і збивали воду, аж піна стояла на ній (Коцюб., І, 1955, 41); Чого ж вода каламутна. Чи не хвиля збила? (Укр.. лір. пісні, 1958, 279); * Образно. Збив лісну тишу крилами нічний птах (Рибак, Зброя.., 1943, 46); // Легкими ударами розворушувати, робити що-небудь м’яким, пухким, пишним. Груня проворно, догідливо збиває свекрусі подушки (Горд., II, 1959, 221); Зіб’є [Вітя] кучері на голові, напустить їх хмарою на чоло (Вас., II, 1959,180); // Ударами, поштовхами здіймати, утворювати куряву, піну і т. ін. Маріора сіла — і коні, зігнувши від натягнених віжок шиї, помчались вулицею, збиваючи цілу хмару куряви (Коцюб., І, 1955, 187); Пароплав «Аргонавт», збиваючи піну колесами, з страшенним гуркотом відпливає від Одеси на Миколаїв (Думки про театр, 1955, 44); // кул. Перемішуючи, сколочуючи яку-небудь масу, робити її пінистою. Каструлю з яблучним пюре ставлять на лід і збивають [пюре] дротяним віничком (Укр. страви, 1957, 282); Збивати білки; // кул. Сколочуючи певну масу, виготовляти що-небудь (масло, крем, мус і т. ін.).— А це ще маслечка трохи, сама збила, і медку в баночці, візьми (Цюпа, Назустріч.., 1958, 238).

15. розм. Зчиняти що-небудь, супроводжуване галасом, шумом (бійку, сварку і т. ін.). Він ніколи із-за тих грошей не робив крику, не збивав бучі, боячися зрадитись перед людьми, що має багато грошей (Фр., VII, 1951, 83); — Зчинила [Одарка] такий крик-гвалт, що з другого двору пани почули і прибігли на той лемент.— Що тут таке? Чого ви, вражі сини, бійку вбили? (Мирний, IV, 1955, 167).

16. тільки док., діал. Розбити. Відносив її одіж до шафи, держачи в протягнених руках, обережно, буцім якусь скляну посуду, що боявся, аби її не збити (Март., Тв., 1954, 439).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 429.

Збива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зби́ти, зіб’ю́, б’єш, гл.

1) Сбивать, сбить, сколачивать, сколотить. Молодої Бондарівні домовину збити. Чуб. V. 428. Од хвіртки до ґанку й до комори лежали по землі стежкою збиті докупи дві дошки. Левиц. Пов. 20. Въ приложеніи къ людямъ зби́ти доку́пи — собрать, соединить. Буде кому люд той збити докупи, що вештається по острову. Стор. МПр. 134. У Гребинки о составленіи книги: Що ж то роблять земляки отсіми довгими зімніми вечорами? Давай, зіб’ю їм книжку. Греб. 407. Въ значеніи собирать, собрать (о деньгахъ, имуществѣ): Ік Великодню збігли півтора карбованці, хотіли, хоч поросятко купити. Г. Барв. 503. А яку худобу збив велику покійний. О. 1861. X. 38.

2) Сбивать, сбить, сшибать, сшибить. Збий оцей обруч з діжки. Ой коню ж мій вороненький, ой де ж твій пан молоденький? Чи ти його в Дніпрі втопив, чи ти його під себе збив? Грин. III. 632. Збив десять яблук. Рудч. Ск. І. 20. Як ударе його чоботом, а пеньок був гнилий, — так він його ногою і збив. Грин. І. 209.

3) О лошади: осаживать, осадить. Оце заїхав, — і завернуться ніяк: треба мабуть збити коня. Черниг. у. Чуєш, хлопче, збий мені воли. Черниг. у.

4) Ссадину дѣлать, сдѣлать, ссаднить. А правою чого ж ти не береш? — Та збив палець. Грин. І. 175. Зби́ти ши́ю (воло́ві). Натереть шею (волу).

5) Смолачивать, смолотить. Коло клуні пашня потрушена; з півсніпка чи збито, чи не збито, а забуто й покинуто. МВ. (О. 1862. І. 98).

6) Вытаптывать, вытоптать. Дивляться: стійло збито коло дуба; що воно за знак, що коло дуба так стопцьовано? О. 1861. V. 67.

7) Выбивать, выбить (градомъ). Збило ту пшеницю (грядом), зосталась сами стерня. Грин. II. 147.

8) Возмущать, возмутить, взбивать, взбить. Єв. І. V. 4. Чого вода каламутна? Чи не хвиля збила? Чуб. V. 126. Пилу не збивайте, шмаття не валяйте. Чуб. III. 34. — бу́чу. Поднять шумъ, крикъ, скандалъ, тревогу. Жінка аж під стелю, — таку бучу збила. Рудч. Ск. II. 22.

9) Пахтать, напахтать (масла). Збити масла. Левиц. І. 483.

10) Сбивать, сбить, смущать, смутить. Ви Іова не збили, не вміли ви йому одвітувати. К. Іов. 70. — з пантели́ку, з пли́ву, з пли́гу. Сбивать, сбить съ толку. Бісові дівчата і жіночки… збивають його з пантелику. Стор. II. 243. Усі осінню зіб’ють з пливу. Н. Вол. у.

11) — з ста́тку. Довести до потери, разорить. Вх. Уг. 240.

12) Только сов. в. — кри́лами. Захлопать крыльями. Когут збив крилами. МУЕ. III. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 122.

вгору