КРОПИВА́, и́, ж. Трав’яниста рослина, стебло та листя якої густо вкриті жалкими волосками. Бур’ян, Будяк колючий з кропивою Коло криниці поросли (Шевч., II, 1953, 317); Віра.. шугає в зарості кропиви, обжалює собі ноги (Шиян, Баланда, 1957, 184); Кропива — дводомна загальновідома рослина, дуже поширена біля людських жител (Практ. з систем, та морф. рослин, 1955, 172).

∆ Водяна́ кропива́ — те саме, що куши́р. Водяна кропива, хитаючись і сюди і туди, покрива увесь діл річки (Мирний, V, 1955, 349); Глуха́ кропива́ див. глухи́й; Соба́ча кропива́ — багаторічна медоносна та лікарська рослина. Оля дивилась на всі ці мертві руїни, що густо поросли собачою кропивою (Юхвід, Оля, 1959, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 365.

Кропива, ви, ж. Раст. Крапива. І на жалку кропиву мороз буває. Ном. № 3824. Глуха, біла кропива, мертва кропива. Раст. Lamium album L. ЗЮЗО. І. 126. Глуха кропива еще: Leonorus cardiaca. Лв. 99. Ум. Кропивка. Там же при долинці, в зеленій кропивці. Грин. III. 663.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 310.

кропива́ = жалива́ — трав’яниста рослина, стебло та листя якої вкриті жалкими волосками; у на­родній культурі відіграє роль оберега, а також наділена лихою си­лою, оскільки, за повір’ям, спів­відноситься з «чужим» світом; з кропивою порівнюють злу свекру­ху; для очищення на Купала кидали кропиву в річку й купальське вогнище; у казках дівчина звільняє свої братів від закляття, сплітаючи їм одяг із кропиви; через властиво­сті рослини і через те, що вона росте близько до людських по­мешкань, очевидно, виникли під­стави для того, що її здавна вважа­ють місцем водіння нечистої сили; нею лякають і карають неслухня­них дітей, погрожуючи: «Узнаєш, чим кропива пахне»; водночас ши­роко використовується в народній медицині; має різновиди: водяна́ кропива́, глуха́ кропива́, соба́ча кро­пива́; об’єкт метафоричного пере­осмислення в народній афористиці: «Буде і на кропиву мороз», «Жалить, як кропива, а колеться, як їжак», «Часом і між кропивою лілія росте», «Якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей пожали­ла»; за народною легендою, ку­пальська кропива — це зла сестра, яка на неї перетворилася; про не­вінчаних (тих, хто жив на віру) ка­зали, що вони «в кропиві шлюб брали»; кропиву, освячену в церк­ві, тримали в хатах проти відьом. Будяк колючий з кропивою коло кри­ниці поросли (Т. Шевченко); На кропиву колючу і мороз тріскучий (прислів’я); Ой у полі кропива, жа­лива, а в мене свекруха сварлива (П. Чубинський); І межи жаливою рожа росте гожа (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 316-317.