ГЛУХИ́Й, а́, е́.
1. Який нічого не чує або недочуває. Немає більше глухого од такого, що не хоче слухати (Номис, 1864, № 4677); Мовчить баба та своє провадить. Глуха, видко (Коцюб., І, 1955, 454); Даремно прислухається [дуб]. Однаково нічого не почує, бо вже глухий як пень (Збан., Єдина, 1959, 7); // у знач. ім. глухи́й, хо́го, ч.; глуха́, хо́ї, ж. Той (та), що нічого не чує або недочуває. Розуміється, як глуха в танцях! (Укр.. присл.., 1955, 237); О, всемогуча пісне! Твоєму чарові лише глухий як пень Не підкоряється (Рильський, II, 1946,144); // перен. Який не прислухається до чиєїсь думки, який нечуйно ставиться до людей; нечуйний, байдужий. Глухий і німий Чіпка як до вітання матінки, так і до жартів доньки (Мирний, II, 1954, 217); Хто ж зарадить лихові?.. Навколо великий глухий світ, мовчазний і холодний (Чаб., Балкан. весна, 1960, 127).
2. Який нечітко чується; приглушений (про звуки). Здалека, від Борислава, доносив вітер глухі окрики і співи (Фр., І, 1955, 81); Глухий і короткий постріл гримнув у степу (Кучер, Чорноморці, 1956, 167); // перен. Прихований. В мені тоді озивалась глуха ураза проти тебе (Л. Укр., III, 1952, 688); Суперечності між старим і новим, глуха і напружена боротьба між ними часто є темами віршів Тичини (Поезія.., 1956, 174)
3. Дуже зарослий, непрохідний, дикий, нерозчищений. Місце було глухе та дике! Столітні дуби, височенні осокори та широковіті липи укривали його своєю тінню (Мирний, IV, 1955, 157); У глухім поліськім гаї, Там, де місяць спать лягає, Де ховатись звір привик, Проживає дід-лісник (Стельмах, Живі огні, 1954, 56).
4. Віддалений від культурних центрів, відсталий. [Панса:] Потім заберетесь в яку глуху провінцію, а згодом, як все забудеться, і в Рим вернетесь (Л. Укр., II, 1951, 460); — Час уже наше глухе село виводити на радянську дорогу (Мик., II, 1957, 362); // Зовсім тихий, безлюдний. З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер — і розіслався по глухому подвір’ю… (Мирний, II, 1954, 181); Полковник Шрам вів далі свій загін зовсім глухими дорогами, обминаючи міста і навіть великі села (Собко, Вогонь.., 1947, 204); На якійсь глухій станції у вагон увалилася ціла юрба дівчат (Головко, II, 1957, 7).
5. Зовсім закритий, без отворів; суцільний, непроникний. Що на мову на Петрову В глухій домовині Усміхнуся, скажу йому: «Орле сизокрилий, Люблю тебе й на сім світі, Як на тім любила» (Шевч., 1, 1951, 156); Охайний вдовин будиночок за високим глухим парканом потопав у кущах черемхи, бузку (Коз., Сальвія, 1959, 202); // Наглухо застебнутий, закритий (про одяг). Один [англійський службовець] на другого схожий цілком — Ті ж самі обличчя в зморшках тієї ж нудьги й безнадії, Однакові вкрито серця стандартним глухим сюртуком (Бажан, Роки, 1957, 192).
6. перен. Дуже пізній, глибокий (про ніч, осінь і т. ін.). Як в північ самую глухую Еней лиш тілько мав дрімать, Побачив хмару золотую, Свою на хмарі гарну мать (Котл., 1, 1952, 212); В літній ясний день, коли сонечко весело сяє на небі, — пізнавали люди, яка пора; але вночі або в глуху осінь не вміли дати собі ради (Коцюб., III, 1956, 7); * Образно. Під гнітом царської сваволі, у темну ніч, у ніч глуху до світлої ішла я волі (Тич., II, 1957, 33).
∆ Глуха́ кропива́ (Lатіит L.) — трав’яниста рослина, схожа на звичайну кропиву, але не пекуча. Садок теж запустів, заглух, нечищені дорожки [доріжки] позаростали бур’яном, глухою кропивою (Мирний, IV, 1955, 205); Глухи́й при́голосний — приголосний, який вимовляється без участі голосу; протилежне дзвінкий. На відміну від російської мови в українській заміна дзвінких приголосних глухими і навпаки, явище рідке і виразно виступає лише в небагатьох випадках (Худ. чит… 1955, 76).
◊ Глухи́й час; Глуха́ пора́ — відрізок часу, період, який характеризується застоєм, занепадом, відсутністю будь-якої діяльності. Тяжко було працювати учителеві в глухі царські часи, коли міністерство освіти дуже й дуже мало відпускало коштів на книжки.. і особливо на наочне приладдя (Тич., III, 1957, 131); Глуха́ ти́ша — цілковита тиша. Сто разів страшнішою від усякого шелесту була для нього та мертва, глуха тиша, що залягала в’язницю (Фр., II, 1950, 280); Стояла глуха тиша. Люди міркували — хто і як поведе збори (Горд., II, 1959, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 88.