КОПА́, и́, ж.

1. Стіжок із 60 снопів хліба, складених колоссям усередину й прикритих одним снопом зверху. Прокинулась — нема нічого. На Йвася глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла (Шевч., II, 1953, 287); Панський хліб був вже вижатий. Все поле було вкрите копами та стайками (Н.-Лев., II, 1956, 187); Оголені поля сумовито жовтіли стернями, тільки де-не-де стирчали копи й полукіпки (Дім., І будуть люди, 1964, 153); // Копиця (у 1 знач.). Де ж Катрусю пригорнула [ніч]: Чи в лісі, чи в хаті? Чи на полі під копою Сина забавляє..? (Шевч., І, 1963, 30).

◊ Не твоя́ копа́ моло́титься — це не тебе стосується. — Ти спи отам,— цикнув Артемович на сина.— Не твоя копа молотиться (Гончар, Новели, 1954, 108).

2. розм. Одиниця лічби, що дорівнює 60 (снопів, яєць і т. ін.). Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю. Корито Опішнянських слив. Горіхів Київських смажених. Полтавських пундиків пряжених І гусячих п’ять кіп яєць (Котл., І, 1952, 174); Продавала їх [раки] на копи або й на штуки (Фр., III, 1950,50).

◊ Більш копи́ ли́ха не бу́де — гірше вже не буде. [Конон:] Коли на те пішло, так більш копи лиха не буде (Кроп., II, 1958, 421); Наговори́ти (наплести́ і т. ін.) сім кіп греча́ної во́вни див. во́вна.

3. заст. Одиниця лічби грошей, що дорівнює 50 копійкам. І день і ніч працювала. Подушне платила… І синові за три копи Жупанок купила (Шевч., І, 1951, 232).

4. На Україні в XV-XVIII ст.— збори сільської громади для розв’язування судових або громадських справ. — На копу скликають, на раду громадську,— сказав Максим (Фр., VI, 1951, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 278.

Копа, пи, ж.

1) Міръ, сельское общество, сходка для рѣшенія судебныхъ дѣлъ; судебное засѣданіе (въ старину). Копа переможе й попа. Ном. № 10742. Позови й копи страх надоїли. Котл. Н. П. 342.

2) 60 штукъ чего-либо. Тепер давай мені хоч копу таких дівчат. — Сидить курка на копі, знесла яєць три копи. Н. п.

3) Копна хлѣба (въ ней 60 сноповъ). Жито жали, в копи клали. Шевч. 61. Де ж Катрусю пригорнула? (ніч) Чи в лісі, чи в хаті? Чи на полі під копою сина забавляє. Шевч. 77. Хто іде з копами, — у двір завертає. ЗОЮР. ІІ. 90. Наплюю я шпану: свою копу молочу. Ном. № 2559. У копи вкласти. Побить сильно. Так мене, синку, у копи вклали, що й не приведи Мати Божа. Харьк.

4) 50 копеекъ. Ой нате вам, рибалочки, мідну копу грошей. Мет. Нанялася носить воду, бо грошей не стало… кіп із вісім заробила. Шевч. 109.

5) Счетная единица у оконщиковъ: кола рядова заключаетъ въ себѣ 14 оконъ; кромѣ нея, есть копа шіснадцятка (16 оконъ), двадцятка (30), сороківка (40) и шестидесятка (60 оконъ). Вас. 150. Ум. Кіпка, кіпонька, кілочка. Поставлю женців сімсот, молодців, поставлю кіпок — що на небі зірок. Грин. III. 19. Сюди хіп, туди хіп, — за сміттячко дев’ять кіп, а десята кіпка, що вимела тітка. Грин. III. 493. В снопочки в’язала, в кіпочки складала. Грин. III. 414.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 279.

копа́ (зменшено-пестливі — кі́п­ка, кі́понька, кі́почка) —

1) стіжок із 60 снопів хліба, складених ко­лоссям усередину й прикритих од­ним снопом зверху; також одини­ця лічби, що дорівнює кількості 60 снопів, яєць і т. ін.; див. ще Про́кіп’я. Прокинулась — нема нічого: На Йвася глянула, взяла Його ти­хенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла (Т. Шевченко); Поставлю жен­ців — 700 молодців, Поставлю кі­пок — що на небі зірок (пісня);

2) копа́ гроше́й — від старої копи, що становила спочатку 60 литов­ських або 75 польських грошів; після об’єднання грошових сис­тем — 75 польсько-литовських гро­шів; згодом 50 копійок. Не торгу­вавсь і панотець. Усім на диво та на чудо! За три копи звінчав у будень (Т. Шевченко);

3) сільська грома­да, зібрана в судових справах. Копа переможе й попа (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 305.