КО́МИН, а, ч.

1. Передня (нижня) частина димоходу варистої печі. [Софія:] От побачите, мамо, як я комин розмалюю (К.-Карий, І, 1960, 291); Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Ол., Леся, 1960, 84).

2. Канал з вогнетривкого матеріалу для виходу диму з печі, груби в повітря; димохід. Каганець чадів. У комині гудів осінній вітер (Донч., II, 1956, 105).

3. Горішня частина димоходу над дахом якої-небудь будівлі; димар. Два височезні комини стриміли до неба (Фр., V, 1951, 383); Господарі вертаються з роботи.., а нишком поглядають на димок, що в’ється понад комином низеньким (Л. Укр., І, 1951, 234); У селі дим вставав над коминами (Перв., Материн.. хліб, 1960, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 245.

Комин, на, м.

1) Передняя часть варистой печи, устроенная для прохода дыма въ трубу. Чуб. VII. 381. Забілів комин, зачорнів рядок горшків на полиці. Левиц. І. 1.

2) Дымовая труба на крышѣ.

3) Полка кремневаго ружья. Шух. І. 231. Ум. Коминок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 275.

ко́мин (зменшене — комино́к) —

1) передня (нижня) частина димо­ходу варистої печі; за повір’ям, звичайне місце перебування не­чистої сили, тому кажуть: «У самій печі сам чорт палить». Забілів комин, зачорнів рядок горшків на поли­ці (І. Нечуй-Левицький);

2) димар на даху (звідки коминне — податок, що платили колись з кожного ко­мина); за повір’ям, через комин вилітає і влітає відьма на мітлі (див. повісті М. Гоголя зі збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки»);

3) жени́ти (жені́ння) ко́ми­на — обрядодія (на Поліссі) на Се­менів день (1/14 вересня), пов’яза­на із запаленням посвіту біля комина, прийманням гостей, з куштуванням обрядових страв, по­бажанням господарям доброго врожаю та достатків; пов’язана з початком весільних обрядів (за­силанням сватів, заручин); коли приходили сватати дівчину, вона неодмінно мала колупати піч чи комин; тому й кажуть: «Дівка гар­ненька полюбити комина радень­ка»; див. ще піч, сві́чка 4, по́світ 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 303.