піч = вари́ста піч — споруда, перев. з цегли (раніше з глини або сирцю), призначена для опалювання хати, випікання хліба, варіння страв тощо, а також верхня частина цієї споруди, призначена для лежання, сидіння, сушіння збіжжя і т. ін.; символ материнського першо-початку, непорушності родини, неперервності життя, рідної хати, батьківщини; здавна стала ритуальною, культовою як родинний вівтар, де знаходяться боги родинного вогнища (тому кажуть: «Я сказав би, та піч у хаті»); звідси ритуал для молодої при сватанні колупати піч (тобто просити ради й заступництва в домовика, що разом з тим було свідченням скромності, цнотливості дівчини); коли молода входить у дім молодого, то пускає під піч чорну курку, жертву домовому богові від нового члена родини; курка стає на сторожі домового вогнища; особливо шанували піч на Новий рік (пізніше — на Василя; колись рік починався з вересня, з Семенового дня — див. ще ко́мин 3); саме тоді справляли весілля печі (можливо, звідси — «піч регоче, короваю хоче»); за гуцульським повір’ям, «цілий рік вона [піч] робить службу, а на Василя іде в танець, вона ся віддає»; піч символізує достаток («Добра річ, коли в хаті піч») або його відсутність («Ані печі, ані лави»), рідний край, рідну домівку («З своєї печі і дим солодкий», «Своя піч найліпше гріє»), людські слабкості («За ходячим ліс, за лежачим піч», «На печі то й баба хоробра», «Не хвалися піччю в нетопленій хаті», «А я знаю, шо він діє, коло печі спину гріє»); як і з комином, з піччю, особливо старою, пов’язують і нечисту силу: «В старій печі чорт палить»; коли знахарка проводить лікування в хаті, то проказує замовляння лише в ба́б’ячому кутку́, біля печі; цей куток вважався місцем невістки; піч і сама лікувала (як дітей, так і старих людей); на печі баба-сповитуха приймала дітей від породіллі; у народній загадці піч — символ неба: «Повна піч паляниць, а посередині книш; піч — небо, паляниці — зорі. З одної печі, та не однакові калачі (прислів’я); Мовчи, бо піч у хаті (прислів’я — у значенні «мовчи — є зайві люди») Затопила піч виристу (пісня).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 456-457.