по́світ = по́світа —

1) у народі — світло, освітлення, а також який-небудь світильник (лучина, кага­нець, свічка тощо). Місяць на упов­ні і така ясна посвіта, що на сте­жинці хоч голки збирай (Марко Вовчок);

2) тільки посвіт — на По­ліссі — ритуальна лучина з сосни або берези, яку запалювали на Се­менів день (1/14 вересня), раніше в день новолітування (від часів Київської Русі до 1700 р. 1 вересня було початком Нового року); віді­гравав не лише практичну роль як засіб освітлення, але й символіч­ну — підтримання родинного вог­нища (зберігався цілий рік, запа­лювався також на Великдень), ро­динних і родовідних традицій; ви­конував також оберегові функції у хліборобських і звичаєвих обря­дах; пов’язаний з обрядом жені́ння ко́мина (див. ко́мин 3), який нази­вався ще й запалювання посвіту; див. ще сві́чка 4.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 472.