КОЗА́К, а, ч.

1. На Україні в XV-XVIII ст.— вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південні землі України й брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників; нащадок такої людини. У мою хатину Прийшли [сотники, отамани й гетьмани], сіли коло мене І про Україну Розмовляють, розказують. Як Січ будовали [будували], Як козаки на байдаках Пороги минали (Шевч., І, 1963, 74); Жив у нас у селі козак Хмара (Вовчок, І, 1955, 21); — Яке прекрасне слово: ко-за-ки! Українські козаки, що віками боролися за волю українського обездоленого народу (Довж., І, 1958, 162); // У Росії XVI-XVIII ст.— вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на окраїни держави (Дон, Яїк). Російські збіглі селяни й холопи, що оселились на Дону, теж стали називати себе козаками (Іст. СРСР, І, 1956, 150).

Ви́борні козаки́ див. ви́борний¹; Виписні́ козаки́ див. виписни́й; Городові́ козаки́ — козаки, що жили по селах і містах України (крім Запорізької Січі); Запорі́зькі козаки́ — те саме, що запорі́жці 2; Компані́йський коза́к — те саме, що компані́єць; Реєстро́ві козаки́ — козаки, що в XVI — першій половині XVII ст. перебували на службі в польського короля.

◊ Ві́льний коза́к див. ві́льний.

2. У дореволюційній Росії з XVIII ст. — представник військового стану, уродженець військових областей (Кубанської, Оренбурзької, війська Донського та ін.), який був зобов’язаний служити в армії за пільгове користування землею. У Харкові.. написав [Я. Г. Кухаренко] драму «Чорноморський побит», в котрій зобразив життя та звичаї кубанських козаків межи 1794— 1796 роками (Коцюб., III, 1956, 49); // Рядовий кавалерійської частини, укомплектованої з таких представників. Чи козаки гналися за ними, чи самі отакий переполох зчинили (Головко, II, 1957, 345).

3. Уродженець колишніх військових областей. Комбат Петров, донський козак і весельчак, і його комісар.. загинули в самій гущавині бою (Довж., І, 1958, 208).

4. Парубок, юнак взагалі. — В тебе, козаче, такі дивні карі очі, яких я ще зроду не бачила (Н.-Лев., III, 1956, 291); — Хлопці, козаки мої, в четвертій вже школі бурсакують (Гончар, Тронка, 1963, 266); // Молодецький, ставний парубок. Семен осміхнувся до себе. — Чим не козак? — сказав він голосно (Коцюб., І, 1955, 41); — А повернись-но, синку! Козак хоч куди! (Головко, II, 1957, 266).

5. розм. Відважний, завзятий, хоробрий чоловік; молодець. Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак. Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак (Котл., І, 1952, 65); Не той козак, що вік проживає та й на лавці помирає, а той козак, що з ворогом в чистім полі слави здобуває… (Кач., Вибр., 1953, 55).

6. Те саме, що козачо́к 3. Я під тренькіт домашньої музики витанцьовувала козака, метелиці… (Хотк., І, 1966, 64); Хороводи, метелиці, гопаки, козаки, коломийки, гуцулки.. разом з новими танцями складають основу хореографічного мистецтва і в наш час (Мист., 4, 1962, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 209.

Козак, ка, м.

1) Казакъ, воинъ, рыцарь. Висипали козаченьки з високої гори: попереду козак Хмельницький на воронім коні. АД. II. 107. То велю я вам междо собою козака на гетьманство обірати, буде междо вами гетьманувати, вам козацькі порядки давати. АД. II. 120. О милий Боже України, не дай пропасти на чужині в неволі вольним козакам! Шевч. 58.

2) Какъ идеалъ рыцаря, прекраснаго въ нравственномъ и физическомъ смыслѣ, слово козак прилагается въ народной поэзіи ко всякому молодому человѣку. Ой ти, козаче, ти хрещатий барвінку! Мет. 87. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79.

3) — чорноморський. Казакъ Кубанскаго казачьяго войска 4) Членъ вольнаго сословія казаковъ въ Черниговск. и Полтавск. губ. МВ.

5) Танецъ. Парубки… розганяли дівчат як полохливих лебедів і починали козака. Левиц. І. 15.

6) Названіе красиваго, но хитраго вола. КС. 1898. VII. 46. Ум. Козаченько, козачок, козуря. Зібрав Тарас козаченьків поради, прохати. Шевч. Буде тобі, моя доню, лихая година, що ти того козаченька щиро полюбила. Мет. 72. Козаченьку-барвіночку! Мет. 8. Ув. Козарлюга, козачище. Васюринський козарлюга все п’є та гуляє. ЗОЮР. І. 322. Козарлюга дуже ручий, жвавий. Мкр. Н. 30. Славного війська козачище. Н. п. Первий запорожець був здоровенний козарлюга. К. ЧР.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 264.

козак —

1) (зменшено-пестливі — козачо́к, козаче́нько) в Україні XV— XVIIIст. — вільна людина з селян або міської бідноти, яка тікала на південні землі (у пониззя Дніпра) й брала участь у визвольній бо­ротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників; нащадок такої людини; також будь-який представник Запорозької Січі; за­порожець (тому кажуть: «Не втек­ти козаку від Січі», «Як козак у Лузі!»); козак — ідеальний образ української душі, носій та оборо­нець найвищих суспільних і духов­них вартостей людини; сміливий захисник рідної землі, України, він завжди вмів знайти несподіваний, сміливий і часто неймовірний ви­хід із найскрутнішої ситуації, тому кажуть, що «козакові сам чорт не брат»; деяким козакам приписува­ли якусь таємничу силу і прозива­ли їх характерниками (див.). О ми­лий Боже України,Не дай пропасти на чужині В неволі вольним козакам (Т. Шевченко); Висипали козачень­ки з високої гори: попереду козак Хмельницький на воронім коні (піс­ня); Буде тобі у моя доню, лихая го­дина, що ти того козаченька щиро полюбила (пісня); у сполученні: ві́льний коза́к — про людину, яка вважає себе ні від кого не залеж­ною;

2) ви́борний коза́к — еконо­мічно не залежний козак, що з власною зброєю виконував війсь­кову службу; поділ козацтва на ви­борних козаків і підпомічників відбувся 1734 р. за реформою ро­сійського уряду;

3) пала́нковий коза́к див. гніздюки́;

4) у переосмис­леному значенні — парубок, юнак взагалі. Козак хоч куди! (приказка); Ой ти, козаче, ти, хрещатий бар­вінку (А. Метлинський); Під тією калиною стоїть козак з дівчиною (А. Метлинський); Еней був пару­бок моторний, І хлопець хоч куди козак (І. Котляревський);

5) весе­лий, жвавий український народ­ний танець, спочатку поширений серед козацтва, а також музика до цього танцю; відомий як танок за­лицяння. Парубки починали козака (І. Нечуй-Левицький);

6) тільки козачо́к — у давньому дворянсько­му побуті — хлопчик-слуга; таким служником був, зокрема, юний Тарас Шевченко у пана Енгельгардта;

7) тільки козачо́к — народ­на дитяча гра, а також лозинки, що використовуються в ній.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 297-298.