ЖО́РНО див. жо́рна.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 544.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ЖО́РНО див. жо́рна.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 544.
Жо́рно, на, с. Ручная мельница. В їх було жорно. Рудч. Ск. І. 35. О, які ж зуби! Усе молола ними як жорном добрим. МВ. ІІ. 200. Болѣе употр. во мн.: жорна. Добрі жорна все перемелють. Ном. № 12015. Мав жорна, що руками хліб мелють. Чуб. ІІ. 382. Части жорен: ла́би — ножки (4) поддерживающія колоду — толстую доску, на которой въ углубленіи лежить спідник — неподвижный жерновъ, а на немъ, въ обича́йці, — поверхни́к — верхній жерновъ; надъ нимъ перекладина на двухъ столбикахъ (въ видѣ буквы П), что называется кросна; сквозь отверстіе перекладины проходить погонач — шесть, упирающійся нижнимъ концемъ въ кагане́ць — круглую ямку въ верхнемъ жерновѣ, — погоначем вращаютъ жерновъ; зерно всыпается въ прого́рницю — круглую дыру въ центрѣ верхняго жернова, мука проходить мучнико́м изъ подъ жернова и подаетъ въ корито. Что-бы верхній жерновъ хорошо вращался на нижнемъ, черезъ послѣдній проходить желѣзное веретено, конецъ котораго входитъ въ углубленіе (кагане́ць) поркли́ці — полосы желѣза, проходящей черезъ центръ прого́рниці и утвержденной концами въ верхнемъ жерновѣ. Шух. I. 146. Въ гончарскихъ жорнах нѣтъ лаб и колоди, а камінь лежитъ въ обичайці, надъ нимъ кросна и жарнівка ( = Погонач), масса всыпается въ горло ( = Прогорниця) и выходить изъ подъ жернова жолобом. Шух. I. 261, 264. См. еще млин ручний. Ум. Жоренця.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 491.
жо́рно —
1) старовинний ручний млин для розмелювання в домашніх умовах зерна; символ зубів; коли кажуть: «Узяв його на свої жорна», то це означає, що почав хтось когось судити, висміювати, обмовляти, одне слово «перетирати на зубах»; Біблія застерігає: «Не годиться брати в заставу жорна або жорновий камінь — такий-бо життя бере в заставу»; відомі з часів трипільської культури, побутували ще й XXст. для ритуального розмолу зерна на весільне печиво. Добрі жорна все перемелють (приказка); Мав жорна, що руками хліб мелють (П. Чубинський); Гірський потік б’є в дерев’яні колеса, кружить жорна і бительні (В. Кучер);
2) традиційна зимова гра українців на замерзлому ставку: до вмерзлого в ополонці стовпа прикріплювали жердину з надітим на неї колесом, до якого прив’язували санчата; одні розкручували жердину з колесом, а другі каталися на санчатах, що бігли по колу з великою швидкістю.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 225-226.