МЛИН, а, ч. Споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та ін. енергії. Порожній млин і без вітру меле (Укр.. присл.., 1955, 187); Водяні млини, попритулювавшись до високого каміння, поховавшись під зеленими вербами, крутять день і ніч чорними колесами (Н.-Лев., І, 1956, 51); За городами, мабуть, біля мосту, важко чмихав паровий млин (Головко, II, 1957, 18); * У порівн. [Вітровий:] У нього язик, як млин, нікому слова не дасть сказати… (Корн., II, 1955, 214).

◊ Ли́ти во́ду на млин чий див. ли́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 764.

Млин, на́, м. Мельница водяная. На низу млин крутив усіма колесами. Проти сонця на темних колесах ясно блищали нові приставляні лопатки, хапаючи за кожним покрутом колеса срібні проміння сонця, ніби облиті блискучою водою. Левиц. І. 373. Млин коре́чний, наплавний, підсубійний. См. эти слова. ручний млин. Ручная мельница устройства болѣе сложнаго, чѣмъ жорна (См. Жорно). Названіе частей (сравни жорна): на нижнемъ єрмі корба для вращанія колеса съ пальками, которое вращается на валі; надъ колесомъ находятся два жернова: спідник и пове́рхник, въ срединѣ пове́рхника желѣзный веретінник, проходящій сквозь спідник, подъ которымъ есть желѣзное веретено; надъ жерновами верхнее єрмо, меньшее, называемое кошеве, въ которомъ вверху укрѣпленъ кіш для зерна, подъ нимъ кори́тце з вухом; колесо, вращаемое при помощи рукоятки (корби), цѣпляется пальками за спиці верете́на (родъ шестерни), которое, при помощи веретінника, вращаетъ верхній жерновъ (пове́рхник); спружина, имѣщаяся при верхнемъ жерновѣ, толкаетъ вухо з коритця и вытряхиваетъ изъ него зерно, падающее въ прогорницю (дыру въ центрѣ верхняго жернова); изъ подъ жернова мука проходить мучнико́м въ кори́то; при помощи закрутки можно поднять или опустить кіш. Шух. І. 103, 104. Ум. Млинок, млино́чок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 435.

млин (зменшені — млино́к, млино́чок) — споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та іншої енергії; першою такою спорудою були ручні жо́рна (див.); «воловий млин» згадується в середині XVIст.; перші водяні млини в Україні зга­дуються в XIVст.; вітряки́ (див.) з’являються в Україні в XVIст.; у народі казали, що «млинок — Бо­жий дарок», бо вірили, що Бог зробив млин, щоб допомогти лю­дям молоти зерно, а чорт — тар­так; традиційний об’єкт образного переосмислення, тому кажуть: «Без води млин не меле», «Вода на мій млин», «Лити воду на млин», «Добрий млин усе змеле», «По­рожній млин і без вітру меле»; здавна млин пов’язують з нечис­тою силою, тому кажуть: «Це млин тільки чортам табак молоти»; жар­тують: «Був та нема та й поїхав до млина». Є у млині, та не в мене (прислів’я); Не тоді до млина, коли вітру нема (М. Номис); На річечці якійсь маленькій Стояв собі шинок (Є. Гребінка); Млиночок — всьому віночок (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 371.