ДАВА́ТИ, даю́, дає́ш; мин. ч. дава́в, дава́ла, ло; наказ. сп. дава́й; недок., ДА́ТИ, дам, даси́, дасть; дамо́, дасте́, даду́ть; мин. ч. дає, дала́, ло́; наказ. сп. дай; док.
1. перех. Передавати від однієї особи до іншої. Ївга взяла усе господарство у свої руки.., а тільки які лучаться гроші, то усе батькові дав (Кв.-Осн., II, 1956, 257); Назносили Марині одежі — той те дає, другий друге тиче (Мирний, IV, 1955, 252); — Добряча шапка. Чабанська… Це мені Хома дав (Гончар, III, 1959, 76); // Надавати в чиєсь користування. [Любов:] Я ж сказала, що даю хату на вечірку (Л. Укр., II, 1951, 19); Раз якось голова послав до Миколи десяцького, щоб він дав свого коня під станового (Н.-Лев., II, 1956, 259); // Платити, виплачувати. — Не по полтинику на день буду тобі давати, а від сьогодні по цілковому (Кв.-Осн., II, 1956, 407); — Що візьмеш, небого? За рік, чи як? — А що дасте (Шевч., 1,1951, 315); // Повідомляти, передавати (адресу, телефон). — А коли од’їжджав, проводжала І на пам’ять адресу дала (Сос., 1, 1957, 337); // Пропонувати, звільняти (місце). А молоді Чайченки хоч і рядком сидітимуть, та була між ними як стіна залізна. Чи той підніметься, другий уступає геть, місце дає —доторкнутись стережеться (Вовчок, І, 1955, 237); Посувались на лавах люди, щоб дати місце новим (Коцюб., II, 1955, 352).
Дава́ти (да́ти) зе́млю (грунт і т. ін.) — наділяти землею (грунтом і т. ін.). І в других селах давали їм [селянам] землю неродючу (Н.-Лев., II, 1956, 261); — А таки чутно між людьми, що будуть відбирати панські грунти та давати людям… (Коцюб., І, 1955, 113).
2. перех. Дарувати що-небудь. — Хіба йому подарочок дасте, а? А я однесу (Вовчок, 1,1955, 78); [Гелен:] Лиш кінь один стоїть на таборищі, — богам троянським в дар дали ахейці того коня (Л. Укр., II, 1951, 302); // Присвоювати звання; нагороджувати. У дні війни і миру — Сержанта старшого дали мені за службу щиру (Воскр., Цілком.., 1947, 35); // перен. Наділяти чим-небудь. Вміла мати брови дати.. Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Шевч., І, 1951, 32); [Руфін:] Я ніколи не вживаю супроти тебе ні тієї сили, яку мені дала сама природа, ні того права, що дає закон (Л. Укр., II, 1951, 342).
Бог дасть див. бог; Дай, бо́же (бог), но́ги див. бог; Дай, бо́же, па́м’ять див. бог; Не дай, бог (бо́же) — уживається при небажанні, запереченні чого-небудь. Не дай, боже, в багатого І пить попросити (Шевч., І, 1951, 233); Що [як] бог дасть див. бог.
◊ Не дано́ — нема; Не дано́ кому з інфін. — не може хто, що. — Кожному вільно, що хоче казати й думати!.. Тільки не кожному дано знати… заглянути в чужу душу (Мирний, II, 1954, 171).
3. перех. Покладати на кого-небудь виконання чогось. Переписувати.. — зовсім не маю часу, а другому дати переписувати — нікому (Мирний, V, 1955, 395); Командир батальйонного взводу зв’язку дав йому три наряди поза чергою (Гончар, III, 1959, 55).
4. по чому, в що і без додатка, неперех., фам. Бити, вдаряти. — Давайте всім і в ніс і в уси (Котл., І, 1952, 210); — Підняв руку та як дав мені у ліве ухо — так у моїй гоолові і пішло в усі дзвони дзвонити!.. (Мирний, III, 1954, 164); [Хмельницький:] Дивись, козаки почали рубати крилатих [шляхту]. Ох, і дають, аж пір’я сиплеться… (Корн., 1, 1955, 250); — Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Янов., II, 1954, 18); // безос. Він уже стернею біг, як раптом у ногу дало, так і спіткнувсь (Головко, І, 1957 113).
◊ Дава́ти (да́ти) бухана́ (стусана́ і т. ін.) — бити. Микола однією рукою вхопив пана за ногу, другою почав давати стусани в груди (Н.-Лев., II, 1956, 209); Дати бухана (Номис, 1864, № 38050); Дава́ти (да́ти) пе́рцю кому — карати кого-небудь. І нам у роботі, щоб далі зростати — Прийдеться ще декому й перцю давати (С. Ол., Вибр., 1959, 28); — Нехай би де.. так розташувались [чорти], дали б їм зараз перцю (Кв.-Осн., II, 1956, 241); — Ось він тобі дасть зараз перцю! (Шиян, Баланда, 1957, 12); Як дам (дасть) — як ударю (вдарю). — Як дам! очіпок ізлетить (Котл., І, 1952, 245); — Геть, сатано! бо як дам, то й перекинешся! — скрикнула Настя (Коцюб., 1, 1955, 72).
5. перех., розм. Визначати вік (на вигляд). Дідові дев’яносто без трьох, хоч йому можна на зверхній вигляд дать 60 (Вас., II, 1959, 521); // Згоджуватися платити по певній ціні; визначати, встановлювати ціну. — Де тобі, кажуть, проти здорового зробити? та й дають меншу ціну проти других (Кв.-Осн., II, 1956, 401); Колись за неї [кожушину] двадцять рублів давали (Мирний, IV, 1955, 297).
6. перех., у сполуч. з ім. сніданок, обід і т. ін. Улаштовувати, організовувати, запросивши гостей. Здалека натякнув, що, певно, дворянство буде давати обід, варт би і земству почтити такого чоловіка (Мирний, III, 1954, 285); Голова наш дав обід двом гостям поважним (С. Ол., Вибр., 1959, 130); // у сполуч. з ім. концерт, вистава і т.ін. Виступати перед публікою (з концертом, виставою і т. ін.). А тепер через день дають Руслана і Людмилу. Та що то за опера, так ну! (Шевч., VI, 1957, 26); Сподіваюся, що учениця багато переважить свого учителя і буде давати концерти (Л Укр., V, 1956, 85); [Поліна Павлівна:] Поїхала з аим у тайгу.. Аркадій добував золото, я давала.. концерти (Мокр., П’єси, 1959, 201).
7. перех. Приносити як наслідок чого-небудь, винагороду за що-небудь. Чорна корова, а біле молоко дає (Укр.. присл.., 1955, 275); [Храпко:] Ну, оскільки ж тобі та лучка доходу давала? (Мирний, V, 1955, 124); Земля розкриє свої скарби,почне давати те, що вона може дати при хорошому обробітку (Ле, Опов. та нариси, 1950, 168); Люпин дав з гектара 3.360 кормових одиниць із вмістом у кормовій одиниці 141,7 грама білка (Рад. Укр., 14.1 1959, 2).
8. перех. Виявлятися як наслідок якого-небудь стану або дії (про появу чого-небудь у чомусь). При слабких землетрусах будинки дають тільки тріщини (Фіз. геогр., 5, 1956, 105).
9. перех. У сполуч. з багатьма іменниками, перев. дієслівного походження, означає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника. — Я парубку ганьби не даю, і піти [заміж ) не піду! — одказала Катря чисто, як виспівала (Вовчок, І, 1955, 210); Він мало їв і на питання давав не до речі відповіді (Коцюб., II, 1955, 286); Поруч них лежав батарейний радист, поранений в обидві руки, і давав їм вказівки (Гончар, III, 1959, 146); Хто молодший та ближче стояв, так кинулись поміч дати тим, що біля вірьовок (Кв.-Осн., II, 1956, 180); // У сполуч. з деякими іменниками означає робити, зробити, здійснювати, здійснити. Дзвоник дав сигнал, і публіка почала збираться до платформи (Н.-Лев., І, 1956, 435); [Балтієць:] Через фронти Каледіна, Центральної ради я пробився і приніс вам привіт від крейсера, що перший дав залп по Зимньому (Корн., І, 1955, 57).
10. з інфін., неперех. Дозволяти, надавати можливість що-небудь робити. Щілина [у дверях] завширшки в долоню давала на все вільно дивитись (Мирний, III, 1954, 159); Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає (Шевч., І, 1951, 390); Пані така, що й одпочити не дасть: роби та й роби! (Вовчок, І, 1955, 29); [Шумейко:] Ну, поздоровляю, вітаю! Дай тебе ще раз обійняти (Коч., II, 1956, 546).
11. неперех., наказ. сп. дава́й, дава́йте з інфін., недок., неперех. або з дієсл. 1 ос. одн. і мн. майб. ч., розм. Виражає заклик до спільної дії.— Знаєте що, хлопці? Давайте провчимо вражого пана, щоб не квапився ганяться за бурлаками! (Н.-Лев., II, 1956, 201); — Давай перестоїмо під оцим грибком (Гончар, III, 1959, 11); — Давайте вертатись (Головко, І, 1957, 484); // наказ. сп. дава́й, дава́йте. Виражає заклик або наказ до дії, звернений до інших. — Давайте вашого гульвісу, Я.. його одправлю к бісу, І вас подавимо, як мух! (Котл., І, 1952, 237); — Хто там кричить? Давай сюди! — зіпонув Кривинський (Мирний, II, 1954, 198); Він переставив фігуру. — Ну, ну. Давай! (Головко, І, 1957, 426).
12. наказ. сп. дава́й з інфін., недок., неперех., розм. Уживається у знач.: почав, став енергійно робити що-небудь. Всі обомліли. Злякались, давай терти хрін, класти проти серця (Барв., Опов.., 1902,206); — Цар [Ворон], здурілий від воєнного запалу, кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити (Фр., IV, 1950, 109).
13. неперех., наказ. сп. дай з дієсл. 1 ос. одн. майб. ч. у знач. спонукальної частки, неперех., розм. Виражає власну готовність до якої-небудь дії, спонукання робити що-небудь. — Дай одвідаю, як там вона [вдова] пробува (Л. Укр., IV, 1954, 264); Гей, життя, ставай, тремти! Дай я з тебе посміюся. Хто сміліший: я чи ти — Подивлюся, подивлюся (Тич., І, 1957, 3).
◊ Дава́ти ві́ру кому — вірити, довіряти комусь. Йому все віру давала… Ні, не покине він мене (Мирний, І, 1954, 82); Дава́ти (да́ти) во́лю див. во́ля; Дава́ти (да́ти) во́лю нога́м див. во́ля; Дава́ти (да́ти) во́лю рука́м див. во́ля; Дава́ти (да́ти) гарбуза́ див. гарбу́з; Дава́ти (да́ти) га́сло, рідко — те саме, що Дава́ти зна́ти. Поставили сторожу біля брами, — Як хто надійде, щоб давала гасло, і раду радили (Л. Укр., І, 1951, 187); Дава́ти (да́ти) дра́ла див. дра́ла; Дава́ти (да́ти) ду́лю див. ду́ля; Дава́ти (да́ти) ду́ху див дух; Дава́ти (да́ти) зда́чі див. зда́ча; Дава́ти (да́ти) зна́ти — повідомляти. Тим рипом він дає знати і дома, що вертається обідати (Мирний, IV, 1955, 117); Сподіваюсь, дасте мені знати, коли будете в Києві (Л. Укр., V, 1956, 276); Дава́ти (да́ти) зрозумі́ти — робити зрозумілим. Софія сиділа гордо і посеред розмови давала зрозуміти, що скоріш вона робить ласку князеві, ніж він їй (Л. Укр., III, 1952, 505); Федот осудливо глянув на неї і дав зрозуміти своїм поглядом, що вона говорить дурниці (Тют., Вир, 1964, 216); Дава́ти (да́ти) зуботи́чину (зуботи́чку), фам. — бити по зубах. Став їх [земляків] ганяти, а часом і зуботичку давати (Мирний, II, 1954, 129); Дава́ти (да́ти) лад (поря́док) у чому і без додатка — наводити, забезпечувати лад, порядок у чому-небудь; порядкувати. Усьому лад дає [Остап], усім перед веде —— отаманує (Мирний, II, 1954, 39); Ганна прибирала в кімнатах, давала лад у їдальні чи допомагала Нюсі (Коз., Сальвія, 1959, 122); Стара Настя ..аж біга від стола до печі, і страву сама носить і порядок дає (Кв.-Осн., II, 1956, 74); Дава́ти (да́ти) поча́ток чому — бути першоосновою, джерелом чого; Дава́ти (да́ти) себе́ зна́ти (почува́ти) — бути відчутним. Безсонна ніч давала себе почувати: не тільки груди, — руки, ноги, голова боліли, мов хто здавлював їх у лещатах (Мирний, І, 1954, 325); Дава́ти (да́ти) сло́во: а) надавати можливість виступити на зборах. — Мирославо Наумівно, дай мені слово, — звівся з місця і випростався на весь свій гвардійський зріст солдат, що кинув першу репліку (Головко, II, 1957, 463); б) обіцяти що-небудь комусь. Даю Вам слово, що не в довгім часі пришлю Вам своє оповідання (Коцюб., III, 1956, 289); Умовляла-умовляла і вмовила: дав слово — перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботі) (Ковінька, Кутя.., 1960, 140); Дава́ти (да́ти) собі́ ра́ду з чим і без додатка — справлятися з чим-пебудь самостійно. — Ми й самі дамо собі раду! (Фр., III, 1950, 98); Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки (Стеф., І, 1949, 51); Да́ти сторчака́ див. сторча́к; Дава́ти тон — те саме, що Задава́ти тон (див. задава́ти). [Аркадій:] Столиця, Лідо, вона тон дає країні (Корн., І, 1955, 97); Да́ти тя́гу див. тяг; Не да́ти спу́ску див. спуск; Ні да́ти ні взя́ти — такий самий, так само. Але годі о смерті гадать! Кістяк викличе тільки огиду… Що лякатись? Ні взяти ні дать: Мій певнісінький образ, по виду,— Так на мене скидається він (Граб., І, 1959, 236); Як пи́ти да́ти див. пи́ти; Я тобі́ дам; Він тобі́ дасть і т. ін. — уживається як погроза. — Хто видав так говорити! Ось я тобі дам! (Н.-Лев., II, 1956, 319); — Звісно, куди в таку тьму?.. — Краще до ранку. — До ранку, до ранку! — ще дужче закричав технік, розлючений тим, що його думка сподобалась шоферові. — Я комусь дам до ранку! (Гончар, III, 1959, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 202.