ГАРБУ́З, а́, ч.

1. Городня сланка рослина з великими круглими або овальними плодами. По невеличких тичинках вився горох, квасоля, а гарбузи, розпустивши широке листя, наче шнуром, кругом обводили невеличкі грядочки (Мирний, IV, 1955, 205); Гарбуз піднімав лапаті дзвоники (Мал., І, 1956, 286).

2. Плід цієї рослини. Між ними [соняшниками] виблискували пиками здоровенні сірі гарбузи (Ле, Опов. та нариси, 1950, 5); * Образно. На столах серед спорожнілого посуду лежали жовті й червоні гарбузи голених голів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 97); * У порівн. Голова його могутня на худій, жилястій шиї гнулася сама вдалину, мов на гичці той гарбуз (Фр., XI, 1952, 195).

◊ Дава́ти (да́ти, підно́сити, піднести́) [пече́ного] гарбуза́, жарт. — відмовляти тому, хто сватається. Сватало її багато парубків, так вона всім гарбуза давала (Укр.. казки, 1951, 155); — Адже він тебе сватав, та ти піднесла йому печеного гарбуза? (Кв.-Осн., II, 1956, 206);

Діста́ти (з’ї́сти, покуштува́ти) [пече́ного] гарбуза́ — одержати відмову під час сватання. Не один з магнатів і князів умизгався за княгівною [князівною], не один і залицявся, і кожному довелось.. покоштувать [покуштувати] гарбуза (Стор., I, 1957, 368); Стецько, діставши гарбуза від Уляни Шкуратової, пішов із Слобожанщини аж на Львівські землі (Вишня, І, 1956, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 30.