Про УКРЛІТ.ORG

гавриїл

Гавриї́л («сила Божа» або «люди­на Божа») —

1) у ряді релігій — один із старших ангелів (у христи­янстві — архангел); архангел Бла­говіщення Діви Марії; як і святий Ілля́-проро́к (див.), постає в народ­ній уяві громовиком, змієборцем, демоноборцем, що їздить по небу колісницею, гримить і побиває не­чисту силу; тому його літній день 13/26 липня називають у народі Серди́тим свя́том, бо тоді найчастіше бувають громовиці («Б’ють громи, як робити на Святого Гавриїла»); у кантах про Страшни́й суд (див.) архангел Гавриїл постає як провідник душ: «Горять огні все огненнії, Біжать ріки все медовії, Ідуть душі все спасеннії, Попереду їх архангел Гавриїл»; його призна­чення — розкривати смисл проро­чих видінь і хід подій, особливо щодо приходу Месії;

2) Гавриї́ла (Благові́сника) день = Собо́р Ар­ха́нгела Гавриї́ла — за церковним календарем, день 25 березня/8 квіт­ня, другий після Благовіщення, день одного з найвищих ангелів, який завжди з’являється серед лю­дей, щоб повідомити їм «благу вість»; Діві Марії у Назареті архангел Гавриїл приніс «благу вість» про народження у неї Ісуса Христа — Спасителя Світу; у народі святкували Благовісника, — «щоб Гаврило хати не спалив», бо віри­ли, що Гавриїл — володар блис­кавки, як Ілля — грому; на свято заборонялися будь-які роботи; від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові — овес, ячмінь та ярову пшеницю; все, що цього дня народжується, «благовісне»; у на­роді кажуть: «Благовісник стар­ший від Великодня» (у цьому мож­на вбачати персоніфікованість об­разу Благовісника, за яким, мож­ливо, криється якесь стародавнє божество); у західноукраїнських легендах Благовісник наділений силою володаря сонця як найго­ловнішого з небесних світил (звід­си, можливо, й наведена вище приповідка); див. ще арха́нгел;

3) Гаври́ло (з давньоєвр. Gabriel — «моя міць», «сила (людина) Божа»; пестливі — Гаври́лко, Гаври́лечко, Гаври́лик) — українізоване христи­янське чоловіче ім’я; у народі сим­волізує вайлувату, неповоротку, невправну, простакувату, не зов­сім розумну людину, тому кажуть: «На тобі, Гаврило, що мені не ми­ло!», «Такий Гаврило, як у баби Насті мотовило», «Вже по пиці знати, що Гаврилом звати», «Бери, Гаврило, що другі не з’їли»; жартують: «Вибрав дівчину Гаврило, червона, як ружа, оженився, придивився, а вона нездужа!»; ім’я та­кож використовується в народних фразеологізмах для внутрішнього римування. Клен-дерево Да на Ду­най покладено, Туди йшов да Гаврилечко, за ним йшла да Мотронечка (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 123-124.

вгору