ВІНО́К, нка́, ч. 1. Квіти, листя, гілки і т. ін., сплетені в коло, яким звичайно прикрашають голову. Дівчата танцюють.. Мають на головах вінки з квіток (Н.-Лев., III, 1956, 315); В вінку з пшеничного колосся Почесна грамота за труд (Мур., Весілля.., 1949, 7); * Образно. Свята Правда буде квітчати високе чоло славетного Співця-Баяна невмирущим вінком слави (Мирний, V, 1955, 317); // Зробл. з квітів, зілля і т. ін. прикраса, яку кладуть на могилу. Десь перед входом на кладовище, серед вінків, що пахли свіжою глицею, Лариса несподівано помітила схилену голову Турбая (Руд., Остання шабля, 1959, 76); // у знач. присл. вінко́м. Говорила коротко, іноді торкаючись густої коси, що була закладена вінком на голові (Кучер, Чорноморці, 1956, 319).

◊ Забра́ти віно́к — позбавити незайманості. — Вона не тяжка, але вінок забрав я в неї… (Вільде, На порозі, 1955, 340); Загуби́ти віно́к — утратити незайманість. Удівонька свою дочку била: де ти, дочко, вінок загубила? (Сл. Гр.); Лавро́вий віно́к — символ слави, перемоги, нагороди. [Убийбатько:] Хіба ще хто хоче прославитись, крім мене? Хто ж цей, сказати б, мій конкурент на лавровий вінок? (Мик., І, 1957, 414); Носи́ти віно́к — бути незайманою дівчиною. Уже тобі не вінок носити (Номис, 1864, № 8825); Терно́вий віно́к — символ страждання. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного (Коцюб., III, 1956, 41); Як у вінку́ — дуже гарно, чисто. В хаті було як у вінку (Гончар, І, 1954, 291).

2. перен. Коло, яке утворюють певні предмети. А ось і двір на горбі, окружений вінком високих ясенів (Фр., VII, 1951, 290); А ген далі,.. понад краями округлого ставу, тихо завмер у місячному сяйві зачарований вінок сріблястих верб (Стельмах, Хліб.., 1959, 59).

3. перен. Низка пісень, оповідань і т. ін. І дід обтер слезу [сльозу] і нагадав собі свою молодість. Вінок споминів разом з весняним сонцем найшов на серце (Стеф., III, 1954, 95); Хоровий ансамбль.. проспівав цілий вінок власних пісень (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 25).

4. Коса, сплетена з цибулі, часнику тощо. — Чи давно ж ти постягав у мене з жердки вінки цибулі, повисмикував з-під стріхи свячене маковійове зілля (Н.-Лев., II, 1956, 22); Іноді часник сплітають у вінки (Овоч., 1956, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 677.

Вінок, нка, м.

1) Вѣнокъ. Єдин цвіт не робить вінка. Ном. № 5270. Голе й босе, а голова в вінку. Ном. № 11192. У його в дворі — як у віночку. Ном. № 14010.

2) Дѣвство, дѣвственностъ. загубити вінок. Потерять дѣвственность. Чуб. Удівонька свою дочку била: де ти, дочко, вінок загубила? Н. п.

3) Вінок цибулі. Вить со вплетомъ луковиць. Грин. I. 282. На горищі два вінки цибулі. Г. Барв. 435. Ум. Віночок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 239.

віно́к (зменшене — віно́чок) —

1) квіти, листя, гілки і т. ін., спле­тені в коло, якими звичайно при­крашають перев. дівочу голову; звичай плести вінки й прикраша­тися ними сягає ще доісторичних часів; плели їх з обрядовою ме­тою — атрибут обрядодій весняно­го циклу і купальських ігрищ; по­ступово переріс у символ обожування (див. ще Ля́ля 3), своєрідний символ Матері-Землі, її життєдай­ної сили, таїни її вінчання зі свя­тим духом зоряного Неба; став символом гідності (кажуть: «Вінок йому з голови від того не впаде»), краси («У дворі, як у віночку»); важливим ритуальним атрибутом виступає у весільному обряді як символ щасливого подружнього життя, продовження роду (див. вінкопле́тини); всього у повному українському вінку дванадцять квіток, і кожна з них є лікарем і оберегом; кожна квітка, кожна стрічка різного кольору, вплетені у вінок, є якимось символом: жовта — сонце, коричнева — земля, блакитна — небо, вода, зелена — молодість, фіолетова — мудрість, малинова — щирість, рожева — достаток; вінок з квітів, особливо червоних, — це символ молодості, дівочої чистоти, цноти, кохання та дівування, тому «вінок» (чесність дівчини) здавна глибоко бережеть­ся в родині; також символізує жі­ночий оберіг — знімає біль і бе­реже волосся; український вінок давно став культурним символом українського народу. Дівка вінок утратила, тепер ходить смутна (коломийка); Не вільно дівчині, яка втратила дівоцтво, брати вінок на себе до шлюбу (О. Кобилянська); Тепер вже пропав її віночок, коли ходила у садочок (приказка); Один цвіт не робить вінка (прислів’я); Гола й боса, а голова в вінку (при­казка); у словосполученні: загуби́­ти (втра́тити, згуби́ти) віно́к (ві­но́чок) — втратити невинність (ді­воцтво); співають: «Через дурний розумочок дівка втратила віно­чок». Тече річка з Ясінічка, тече каламутна, Дівка вінок утратила, тепер ходить смутна (коломийка); А в неділю рано мати дочку била: — Де ж ти, доню, віночка згубила? (пісня);

2) віно́к наді́ї — дівочий ві­нок для тих, кому не поталанило в коханні; в’язали з волошок та по­льового маку — символів просто­ти, ніжності та надії; вважалося, що любов прийде сама, якщо одягти такий вінок своєму обран­цеві;

3) завива́ти вінки́ див. Клеча́льний ти́ждень;

4) рутвя́ний (ру­тя́ний) віно́к див. ру́та 2;

5) див. обжи́нки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 97.