ВІНКОПЛЕ́ТИНИ, ив, мн. Обряд плетіння вінків для нареченої та нареченого в четвер перед весільною неділею, що супроводжується піснями. У більшості сіл на Львівщині широко поширений цікавий звичай — вінкоплетини (Нар. тв. та етн., 6, 1965, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 677.

Вінкоплетини, тин, ж. мн. Свадебный обрядъ: плетеніе вѣнковъ на головы невѣстѣ и жениху, совершаемое въ четвергъ предъ свадебнымъ воскресеньемъ и сопровождаемое обрядовыми пѣснями. Галиц. О. 1862. IV. Рус. вес. 2.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 239.

вінкопле́тини — весільний обряд, що відбувався в четвер перед ве­сільною неділею; його супроводи­ли обрядові пісні на зразок: «Бла­гослови, Боже, і отець, і мати, сво­єму дитяті барвінковий вінок зви­ти»; див. ще барві́нок 2; готовий вінок кладуть на хліб у формі кола і несуть його до батьків молодої, щоб вони поблагословили свою дочку на шлюб; батьки кладуть ві­нок на голову молодій, тричі тор­кнувшись перед тим її чола.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 96.