ВЕЧОРИ́НА, и, ж., діал. 1. Вечір (у 1 знач.). А я молод, діжду вечорини, Гей, піду гулять до дівчини (Нар. лірика, 1956, 228); Від світань до вечорини Із серпом в гарячі дні. Несміливий плач дитини Ледве чути на стерні (Мал., Серце.., 1959, 129).

2. Вечеря (в 2 знач.). Да спасибі, сину, за сю вечорину (Сл. Гл.).

3. заст. Дівич-вечір; вечорниці.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 345.

Вечорина, ни, ж.

1) = Вечір. Борз. у. Хоч не вранці, — в вечорині. Мил. 195.

2) = Вечеря. Да спасибі, сину, за сю вечорину. Лукаш. 91.

3) мн. Совмѣстный ужинъ невѣсты съ дружками, а жениха съ боярами и со всей свитой — въ субботу. ХС. VII. 427. Ум. Вечоринка. Коли б мені не тини та не перетинки, ходив би я до дівчини та що вечоринки. Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 144.

вечори́на див. ве́чір, вече́ря.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 83.