Про УКРЛІТ.ORG

вечеря

вече́ря

1) (зменшено-пестли­ві вече́ренька, вече́ронька) = вечори́на — споживання їжі ввечері, а також страва, приготовлена для цього; служить своєрідним родин­ним ритуалом, коли збирається вся сім’я за одним столом (у літню пору — на відкритому повітрі, як у Т. Шевченка: «Сім’я вечеря коло хати»). Надіявся дід на обід, та без вечері спати ліг (М. Номис); За од­ним присідом вечеря з обідом (М. Номис); Надія є добре снідан­ня, та лиха вечеря (прислів’я); Ой годі, годі сивим конем грати; ходи до мене вечерю вечеряти (М. Макси­мович); Нам вечеронька немила: ши­рокая нивонька втомила (Б. Грінченко); Да спасибі, сину, за сю вечорину (пісня);

2) Свята́ (Різдвя́на) вече́ря див. Бага́тий ве́чір;

3) обря­дова їжа, призначена для рідних і близьких, яку в Святвечір носять їм звичайно діти; також у сполу­ченні вече́рю посила́ти (носи́ти) — напередодні Різдва, після обрядо­вої вечері, посилати обрядову їжу (кутю, узвар та ін.) батькам, ку­мам, хрещеним батькові або мате­рі, священику та ін.; носять її зви­чайно діти зав’язаною в платок або рушник; стукають у двері, пере­ступають поріг, скидають шапку (хлопчики) і говорять: «Добрий ве­чір, з Святим вечором, будьте здо­рові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю — нате вам ве­черю!»; дітей саджають за стіл, пригощають, іноді обмінюють ве­черю, а іноді лише пробують при­несене і повертають (дляподаль­ших відвідин), подарувавши що-небудь вечернику;

4) вече́ря для ді­ді́в — поминки за померлими роду, символічний обряд спільної вечері на честь пращурів, кому не судилося долею спочивати поруч з домом; уже не прийдуть до їхніх невідомих або далеких могил ні верби, ні тополі, ні калина, не до­летить пташка з рідного краю;

5) Тає́мна (Та́йна) вече́ря — за Біб­лією, остання пасхальна трапеза Ісуса Христа зі своїми учнями напередодні розп’яття у =(Страсни́й(Чи́стий, Вели́кий) четве́р)= (див.) в ознаменування заповіданої проро­ком Мойсеєм Пасхи; на ній було встановлено таїнство причастя (євхаристії); сам Господь здійснив обряд «омовіння» ніг своїх учнів як урок того, що кожна людина, не думаючи про свою перевагу над іншими, про чин та звання, має бути готовою служити іншим лю­дям, у чому й полягає справжнє призначення людини; з часом ста­ла ритуальною в кожній християн­ській родині й називається Страсно́ю; готували відповідний набір страв; поминали також покійни­ків; образно Таємною вечерею на­зивають вечерю на Святвечір під Різдво.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 81-82.

вгору