вече́ря —
1) (зменшено-пестливі — вече́ренька, вече́ронька) = вечори́на — споживання їжі ввечері, а також страва, приготовлена для цього; служить своєрідним родинним ритуалом, коли збирається вся сім’я за одним столом (у літню пору — на відкритому повітрі, як у Т. Шевченка: «Сім’я вечеря коло хати»). Надіявся дід на обід, та без вечері спати ліг (М. Номис); За одним присідом вечеря з обідом (М. Номис); Надія є добре снідання, та лиха вечеря (прислів’я); Ой годі, годі сивим конем грати; ходи до мене вечерю вечеряти (М. Максимович); Нам вечеронька немила: широкая нивонька втомила (Б. Грінченко); Да спасибі, сину, за сю вечорину (пісня);
2) Свята́ (Різдвя́на) вече́ря див. Бага́тий ве́чір;
3) обрядова їжа, призначена для рідних і близьких, яку в Святвечір носять їм звичайно діти; також у сполученні вече́рю посила́ти (носи́ти) — напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати обрядову їжу (кутю, узвар та ін.) батькам, кумам, хрещеним батькові або матері, священику та ін.; носять її звичайно діти зав’язаною в платок або рушник; стукають у двері, переступають поріг, скидають шапку (хлопчики) і говорять: «Добрий вечір, з Святим вечором, будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю — нате вам вечерю!»; дітей саджають за стіл, пригощають, іноді обмінюють вечерю, а іноді лише пробують принесене і повертають (дляподальших відвідин), подарувавши що-небудь вечернику;
4) вече́ря для діді́в — поминки за померлими роду, символічний обряд спільної вечері на честь пращурів, кому не судилося долею спочивати поруч з домом; уже не прийдуть до їхніх невідомих або далеких могил ні верби, ні тополі, ні калина, не долетить пташка з рідного краю;
5) Тає́мна (Та́йна) вече́ря — за Біблією, остання пасхальна трапеза Ісуса Христа зі своїми учнями напередодні розп’яття у =(Страсни́й(Чи́стий, Вели́кий) четве́р)= (див.) в ознаменування заповіданої пророком Мойсеєм Пасхи; на ній було встановлено таїнство причастя (євхаристії); сам Господь здійснив обряд «омовіння» ніг своїх учнів як урок того, що кожна людина, не думаючи про свою перевагу над іншими, про чин та звання, має бути готовою служити іншим людям, у чому й полягає справжнє призначення людини; з часом стала ритуальною в кожній християнській родині й називається Страсно́ю; готували відповідний набір страв; поминали також покійників; образно Таємною вечерею називають вечерю на Святвечір під Різдво.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 81-82.