ве́чір = вечори́на —
1) частина доби від кінця дня до початку ночі; з настанням вечора за деякими його ознаками угадували погоду, — «червоний вечір — ясний день», «рум’яний вечір і сірий ранок — на хорошу погоду»; час, коли, за давніми повір’ями, вмирало сонце, сідаючи за горизонт, тому народження його з нетерпінням чекали наступного дня. Цень-цень, аби день, аби вечір близько (М. Номис); Вечір покаже, який був день (прислів’я); З кута в кут, і вечір тут (приказка); А я молодий, діжду вечорини, Гей, піду гулять до дівчини (пісня); у сполученні: до́брий ве́чір! — уживається як вітання при зустрічі увечері. Добрий вечір, дівчино, бо я ще не спав! (пісня);
2) (зменшено-пестливі — вечіро́к, вечоро́к, вечіро́чок, вечоро́чок) вечірнє вуличне зібрання молоді з розвагами, піснями, танцями, музикою або гостей у господі з розвагами і частуваннями; також любовне побачення у вечірню пору. Я з тобою вечір стою, на іншого важу (пісня); Вечір закінчився танцями (Панас Мирний); Ой жаль мені вечірочка, що не був я вчора (пісня);
3) Бага́т-ве́чір = Святи́й ве́чір див. Бага́тий ве́чір;
4) Ще́дрий ве́чір (див);
5) тільки вечорина = діви́ч-ве́чір (див.).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 82.