БЕРЕГИ́НЯ, і, ж., діал. Русалка. Численні фантастичні істоти, якими східні слов’яни населяли навколишню природу, — Дів, русалки, або берегині, лісовики, водяники і т. ін., — усе це стародавні божества, які уособлювали природу (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 495).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 158.

береги́ня (мн.береги́ні) —

1) у до­християнських віруваннях — водя­на істота, русалка (від «берег»); давнє слово брег (берег) означає й «гора»; тому назва береги́ня могла бути пов’язана з гірськими духами (в горах теж водяться русалки); ра­зом з тим і береги річок здебільшо­го горбисті; берегині згадуються в «Слові, реченому христолюбцем» (XIV ст.), ототожнюючись з руса́л­ками (див.) й ви́лами (див.). Сам [Родим] не купався ніколи, певно, лякаючись, щоб берегині й водяний не відібрали в нього силу й хист (П. Загребельний);

2) (з великої літери — від «берегти») = Береги́ня-Ма́ти — у дохристиянських віруваннях — Велика Богиня, голов­на богиня життя, добра й захисту людини від усякого зла, покровителька врожаїв; захисниця оселі, малих дітей від лиха, хвороб, смер­ті; зображувалася на білих рушни­ках (оберегах), що вивішувалися на вікнах, дверях і мали захищати людину від чорних сил; образ Берегині — ясночолої русалки, дбай­ливої охоронниці дівочої цноти і подружньої вірності можна побачити на кролевецьких рушниках; схематичний образ богині (символічна постать жінки з піднятими руками) вишивався на одязі, вирізьблювався на деревах, на дверях, віконницях, ґанках; її зобра­ження дійшло до нас на збручанському ідолі (див. Світовид);

3) у переносному значенні — жінка, яка береже і підтримує домашнє вогнище, виступає покровою усьо­му родинному колу, передусім жінка-мати; Божа материнська любов покривала і боронила запо­рожців у далеких походах;

4) у пе­реносному значенні — рідна осе­ля, домівка, батьківська хата, що зберегла матеріальне й духовне багатство предків, пам’ять поколінь (у цьому значенні назва поєднує слова «берегти», «оберігати» — звідси обері́г, а також у значенні «берег» — звідси образно бе́рег дити́нства); ширше — Батьківщина (Україна) як уособлення україн­ського роду, народу, його історії, традицій, пам’яті;

5) = обері́г = обере́г — народний амулет-символ, що захищає від зла, підтримує родовідну пам’ять; талісман, як правило, це невеличкий предмет, який носили при собі з охоронною метою; обереги заспокоювали сер­це (їх і носили на грудях, біля сер­ця), стримували налаштовану на містичний лад уяву, охороняли найближче і найдорожче; обереги були й комплексні; один із таких комплексів складається із пта­шок — символу сім’ї (пор. роди́нне гніздо́), двох ложок як символу си­тості, добробуту, пилкоподібного предмета і ключа як символу збе­реження сім’ї; особливо поширеними були обереги від уроків: дрібні металеві предмети (серед них надто поширеною є шпилька), вуглинки, сажа, посвячена вода, сіль, сеча, слина, рослинні обереги та ін.; берегинею-оберегом також виступає символізований образ захисника, заступника, охоронця, взагалі того, хто дбає, піклується про збереження, цілість, недоторканність кого-, чого-небудь, або персоніфікований образ будь-чо­го, що покровительствує, оберігає, боронить; див. ще амуле́т. Обереги дитинства, домашнього затишку, народної пам’яті.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 33-34.