Світови́д = Світ = Сві́тло —

1) задохристиянськими віруваннями — бог неба і світла (перев. у прибал­тійських слов’ян); за космогоніч­ними поглядами наших предків, первісна матерія, що утворила предметний світ на землі; образ дійшов до нас у вигляді кам’яного збручанського ідола; він подає ціпу космогонію давніх українців: го­рішній шар — небо з небесними вищими богами, середній шар — земля, на якій люди ведуть риту­альний танець навкруги свого ідо­ла, нижчий шар — підземне цар­ство, пекло та його бог — Чорнобо́г (див); щоправда, серед п’яти зображень богів встановити точ­но зображення Світовида важко; більш-менш точно встановлено зображення трьох божеств — Берегині (див. береги́ня 2), Ро́да (див. рід 1) і Чорнобо́га (див.);

2) (з малої літери) тільки сві́тло = світ — на противагу те́мряві (див.) уосібнен: ня життя, тому в Біблії читаємо: «І життя було в Нім [Слові-Богові], а життя було Світлом людей»; також уосібнення знання, прозріння, пророцтва, тому в Біблії читаємо: «Світлом правдивим був Той [Бог-Син], Хто просвічував кожну лю­дину, що приходить на світ»; отже, світло — символ Бога; Христос на­звав себе Світлом Світу; світло символізує віру, бо віра має розга­няти темряву навколо нас, вказу­ючи правдиву дорогу життя; про це й наказ Христа: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб бачили ваші добрі діла»; у народ­них піснях світло — символ радо­сті; звідси освіти́ти означає «зве­селити»: «Ой зіронька зійшла, усе поле та й освітила, — Дівчина ви­йшла, козака звеселила»; світло також оберіг від нечистої сили, якайого боїться; оскільки світло, як і сонце, що його дає, асоціюється передусім із життям, тому й про­клинають: «Щоб ти ходив, поки світа та сонця!».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 529.