ПІ́ЖМУРКИ, рок, мн. Те саме, що жму́рки ¹. Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю, І з Юрусем гетьманенком У піжмурки граєм (Шевч., І, 1963, 291); У вишняку бігала дітвора, граючись у піжмурки та в квача (Кочура, Родина.., 1962, 138).

У пі́жмурки гра́ти (гра́тися, ба́витися і т. ін.) — те саме, що Гра́тися в жму́рки (див. жму́рки ¹). Доки вони [куркулі] з нами у піжмурки гратимуть: і народна земля, і — не займай! (Головко, II, 1957, 498); — Ми йдемо до ворога, а з ворогом у піжмурки гратися нічого (Тют., Вир, 1964, 168); — Давайте покинемо бавитися в піжмурки. Так буде краще. А щиру відповідь ви дістали раніш (Шовк., Інженери, 1956, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 529.

Піжмурки, рок, ж. мн. Родъ игры: жмурки. Мил. 54. Діти в білих сорочках у піжмурки в яру гуляють. Шевч. 407.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 185.

пі́жмурки = жму́рки = ки́ці— (ку́ца, ку́ці-, ці́ці-) ба́ба — старовинна на­родна гра, під час якої один із учасників із зав’язаними очима ловить або відшукує інших (див. ще баба 9); у народі називалася ще панас. Івась забув і свою досаду і свої жмурки (Панас Мирний); Отож, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю, І з Юрасем гетьманенком У піж­мурки граєм (Т. Шевченко); Хто баби не веде, того киці-баба поведе (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 455.