день (зменшено-пестливі — деньо́к, деньо́чок) = дни́на —
1) частина доби від сходу до заходу сонця, від ранку до вечора; протилежне — н і ч; також доба, тобто час, що дорівнює 24 годинам; людина здавна цінувала, навіть обожнювала цю пору, тому й називала її добрим днем (звідси формули вітання добрий день, добридень), Божим днем (звідси ясно як [Божий] день, тобто «очевидно»), світлим (білим) днем (звідси серед білого дня, тобто «удень»; пop. ще: «До білого дня догулявся», «Вже білий день надворі»); день асоціюється зі світлом, а, за Біблією, він і є світло (див. те́мрява), тому кажуть: «В ніч найтемнішу про сонце пам’ятай»; прокидаючись, людина вірила у добрий, щасливий день, бо «добрий день видно зранку, добрий рік — з весни»; мудрий народ переосмислив вчорашній день як минуле, тому й кажуть: «Вчорашнього дня стома кіньми не догониш», «Вчорашній день не вернеться», «Вчорашнього дня шукав, а що робити, не знав» (бо «шукати вчорашнього дня» — марна річ); ніхто не убезпечений від скрутного часу, який здавна називають чорним днем (звідси припасати (залишати) що-небудь на чорний день); день і ніч — суперечливі явища, тому й події набувають протилежного значення залежно від того, коли вони відбуваються, — вдень чи вночі, пop.: «Мав уродитися чоловік, а вилупився чорт» (мабуть, з приходом ночі) і «Мав вилупитися чорт, та півні заспівали — вилупився чоловік» (спів півнів сповіщає прихід нового дня і жене нечисту силу); з початком нового дня пов’язували плин подальших подій у житті людини: «Як буде зранку, так буде до останку», «Як піде горе зрання, то аж до смеркання». Днина за дниною, як вода, збігає (І. Франко); День за днем і ближче до смерті (приказка); День мій — вік мій (приказка); Аби день до вечора (М. Номис — про ледачого, легковажного); Зимою деньок, як комарів носок (приказка);
2) календарна дата, встановлена для чого-небудь; також календарне свято, (див. у цьому словнику церковні календарні дати — Бори́са й Глі́ба день, Варва́ри Свято́ї день, =(Васи́лія (Василя́) Вели́кого день)=, =(Гавриї́ла (Благові́сника) день)=, =(Га́нни (А́нни) день)=, =(Гео́ргія Побідоно́сця (Свято́го Ю́рія, Ю́рія Страстоте́рпця, Змієбо́рця) день)=, =(Дем’я́на (Кузьми́-Дем’я́на) день)=, Ду́хів день, Пе́трів день, Свято́го Вла́са день та ін.); У народі в назвах традиційних календарних свят слово день зазвичай опускають; отже, в хліборобському народному календарі маємо: Андрія, Василя, Ганни, Катерини, Меланки, Петра, Юрія (Юр’я) тощо, тому кажуть: «Рання сівба ярих з Юрія, середня — з Миколи, пізня — з Івана»; «На Мокія день мокрий — все літо буде мокрим», «На Якова трава ніякова», «На Федота зоря руку подає», «Бабине літо тільки до Петра», «Як на Мокрини буде дощ, то осінь буде мокра» (при цьому мають звичайно на увазі конкретну календарну дату); один день у році прийнято назвати Великим — це день Воскресіння Ісуса Христа (див. Вели́кдень);
3) день наро́дження — роковини дня, коли хтось народився; церква цих днів як святкових не підтримувала; натомість справжніми днями народження вважала дні смерті, коли людина переходить до вищого життя; зокрема, так завжди було з днями смерті святих, особливо мучеників; оскільки ж людей при хрестинах нарікали іменем того чи того святого, то більше прийнято було святкувати імени́ни; оскільки іменини — давній український звичай, що заступив святкування дня народження, то й досі в народі останній також зветься іменинами;
4) помина́льні дні — вірування в те, що перші два дні душі померлих перебувають на землі, а на третій мають стати перед Престолом Божим; далі прямують до Раю і шість днів знайомляться з райським життям, потім 30 днів триває подорож у пекло; на 40-й день Бог визначає, де бути душам — у Раю чи в пеклі (звідси поминальні дні — З-й, 9-й, 40-й);
5) день-і-ніч — народна назва перестріча гайового (див.);
6) о́сьмий ́день (див.);
7) Солов’їний день див. Бориса й Гліба день;
8) =(Су́дний (Су́дній) день)= (див.);
9) Хра́мовий день див. храм 2;
10) Благові́сна дни́на див. Благові́щення.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 174-175.