ВЕЛИ́КДЕНЬ, кодня, ч., церк. Християнське весняне свято, присвячене воскресінню міфічного засновника християнства — Христа. Не к різдву йде, а к великодню: уночі тріщить, а вдень плющить (Номис, 1864, № 518); На великдень на соломі, Против сонця, діти Грались собі крашанками (Шевч., II, 1953, 197); — Наша мама і великодня так не чекала, як землі (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 40); * У порівн. Тіснота [на ярмарку], як у церкві на великдень! і протовпиться не можна (Н.-Лев., І, 1956, 58); Вечір за вечором просиджували вони з Гафійкою у прибраній, як на великдень, хаті (Коцюб., II, 1955, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 318.

Великдень, кодня, м. Свѣтлое Воскресенье. Не к Різдву йде, а к Великодню: уночі тріщить, а вдень плющить. Ном. № 518. Рахманський великдень. По народн. повѣрьямъ, свѣтлый праздникъ легендарныхъ людей рахмановъ, которые празднуютъ его въ тотъ день, когда доплывутъ къ нимъ пущенныя въ страстные четвергъ или субботу скорлупы пасхальныхъ яицъ, а это бываетъ на Преполовеніе. Ном. № 299. Русалчин Великдень. Четвергъ троицкихъ праздниковъ, когда, по повѣрью, празднуютъ русалки. ХС. I. 76.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 131.

Вели́кдень = Вели́ко́день = Вели­ко́дні свята́ (святки́) = Сві́тла (Свя­та́) неді́ля —

1) за церковним ка­лендарем, Свята Пасха, Воскре­сіння Господа Ісуса Христа, одне з найбільших після Різдва Христо­вого свят; святкується в Україні ще з X ст.; настає весною в період з 22 березня/4 квітня по 25 квітня/ 8 травня і припадає на неділю, по­неділок і вівторок; слово па́сха по­ходить від давньоєвр. «песах» (пе­рехід, проходження), тому що ви­никнення свята пов’язане з визволенням єврейського народу від єгипетського полону та прохо­дженням ним пустелі; у Біблії го­вориться, що востаннє Ісус Христос відзначив це свято у четвер, який потім назвали Великим, під час Таємної вечері зі своїми учня­ми; у перший день свята з черво­ним яйцем вітають одне одного словами «Христос воскрес!» і чу­ють у відповідь «Воістину вос­крес!»; вважається, що у цей день, поминаючи небіжчиків, не можна називати їх померлими, бо вони присутні й чують, що про них го­ворять; цілий день гудуть дзвони; казали, хто в цей день подзвонить у дзвони, особливо перший, у того врожай буде великий, особливо гречки; великодніх дзвонів, гада­ють, боїться всяка нечисть і зі страху розбігається далеко по не­трях і прірвах; за народними спос­тереженнями, у цей день сонце «грає» по-особливому, «гуляє», а свячене яйце як символ життя, вірили, набуває магічної сили; чер­воне яйце (кольору крові Хрис­та) — ознака радості взагалі, а ве­ликодньої особливо; великодня гра крашанками «на вбитки» і «ка­чання яйцями» сягає ще дохристи­янських часів; у свято водили хо­роводи, співали пісень; вважалося, що хороводи — частина весняного магічного дійства, бо ходіння по колу, яке знаменувало рух сонця, мало сприяти швидкому пробудженню та розвитку природи; на Великдень перший раз зозуля кує; свято пов’язане з повір’ями, — як на Великдень удень спить госпо­дар, то виляже пшениця, а як гос­подиня — виляже льон; як пере­вернеться в печі паска — будуть гості; якщо підпукнеться паска, яку призначено на посвячення, то в хаті хтось помре; під час свят обов’язково звертали увагу на сіль­ськогосподарські прикмети, — «на Великдень небо ясне та сонце грає — до багатого врожаю та теп­лого літа»; «якщо на другий день Великодня буде ясна погода — лі­то буде мокрим, якщо хмарна — літо буде сухе». Не к Різдву йде, а к Великодню: уночі тріщить, а вдень плющить (М. Номис); Не кожний день Великдень, а хліб не паска (приказка); На Великдень на соло­мі, Проти сонця діти Грались собі крашанками (Т. Шевченко);

2) ні́ч під Вели́кдень — обрядова ніч Ве­ликодніх свят; здавна в цю пору парубоцтво розпалювало вогонь (десь на горбі за селом або на май­дані під церквою, щоб було далеко видно); для цього зрізали сухе де­рево, — «бо в сухому дереві нечис­та сила ховається»; вогонь з такого багаття символізує весняне очищення;

3) Рахма́нський вели́кдень (див.);

4) Ба́бський вели́кдень див. Проводи 1;

5) Руса́лчин (Руса́льний, Ма́вський, На́вський, Ня́вський, Мертве́цький, Мерле́цький вели́кдень (див.);

6) Солов’ї́ний вели́кдень див. Бори́са й Глі́ба день.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 69-70.