ЯРУ́ГА, и, ж. Глибокий, великий яр. Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (Фр., VIII, 1952, 249); [Назар:] Батьку, яка ж то земля? Глина, горби та яруги. Колосок колоска не сягне. А сад ростиме (Зар., Антеї, 1961, 11); Оксен зрозумів, що степом продертися не вдасться, і завів своїх людей у порослу хащами глибоку яругу (Тют., Вир, 1964, 530); Хвощі — старовинне козацьке село. Річка, грізні, порослі лісами яруги, жахні болота окреслили навколо нього непрохідне коло, перетинали шлях ворогам (Мушк., Серце.., 1962, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 651.