Я́ВІР, я́вора, ч. Дерево родини кленових з великим п’ятилопатевим листям; білий клен (іноді цим словом називають осокір та деякі інші тополі). Посадили над козаком Явір та ялину, А в головах у дівчини Червону калину (Шевч., І, 1963, 8); Над берегом сяяли глянсуватим листом верболози і явори (Стельмах, На.. землі, 1949, 494); Побачу я, мов у пожарі, синь Володимира гори і на Шевченківськім бульварі широкошумні явори (Сос., II, 1958, 246); *У порівн. Царевич Саїб виріс високий та рівний, як явір над водою (Н.-Лев., IV, 1956, 18); // Деревина цього дерева. Досі закарпатський явір.. використовували тільки для виготовлення художніх меблів. Однак спеціалісти виявили різновидність цієї деревної породи, що має резонансні якості (Літ. Укр., 10.ІХ 1965, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 620.

Явір, явора, м. Яворъ, Acer Pseudoplatanus L. Анн. 4. Над Дунаєм явір зелененький. Мет. 260. Яворъ — символъ козака въ пѣсняхъ. Стоїть явір над водою, в воду похилився, на козака пригодонька, козак зажурився. Н. п. Ум. Яворець, яворин, яворо́ч, я́воронько. О. 1861. XI. Св. 44. Пішла лисичка у лісок, аж бачить, рубають люде яворці. Рудч. Ск. І. 13. Яворе-яворику, тонкий, зелененький. Чуб. III. 87. Ой піду я лісом-бором да й стану я під явором: явороньку зелененький, пропав мій вік молоденький. Грин. III. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 534.

я́вір = явори́на —

1) (зменшено-пестливі — яворе́ць, яво́рик, яворо́к, яворо́чок, я́воро́нько) дерево родини кленових з великим п’ятилопастевим листям; білий клен (іноді цим словосполученням називають осокір та деякі інші тополі); рослина належить до найбільш оспіваних у народних піснях; вона супроводжує закоханих, символізує красу, стрункість, силу молодого хлопця, козака, парубка, коханого, символізує тугу, печаль дівчини, розлученої з милим; також символізує здоров’я малої дитини (бо з деревини цієї рослини робили колиски), красу української природи, невід’ємним атрибутом якої був, крім калини, верби, дуба, і явір. Посадили над козаком Явір та ялину, А в головах у дівчини Червону калину (Т. Шевченко); Ой піду я лісом-бором да й стану я під явором: явороньку зелененький, пропав мій вік молоденький (пісня); Під явором, яворцем Стоїть дівка з молодцем (пісня); Ой Федоре, Федорику, піди по лісочку, Ужни мені яворика та на колисочку (колискова); Та завішу колисочку я на яворочку, Та буду в ній колихати малу дитиночку (коломийка);

2) в народних піснях уживається ще як символ туги, печалі козака, парубка за коханою, за рідною домівкою. Стоїть явір над водою, В воду похилився, На козака пригодонька, Козак зажурився (пісня); Не хилися, явороньку, Ще ж ти зелененький, Не журися, козаченьку, Ще ж ти молоденький! (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 660.