Я́БЛУКО, а, с.

1. Плід яблуні (перев. кулястої форми). Надворі схопився вітер. Яблуні загойдали гілками.. На стіл посипались яблука (Н.-Лев., VII, 1966, 106); Вздовж виноградників, мов обрамлення, тяглися сади. В них достигали яблука, пізні персики (Томч., Готель.., 1960, 160); На самім споді тачанки лежали в сіні пахучі яблука (Гончар, III, 1959, 73); *У порівн. Від ситої їжі стала вона кругла, як яблуко (Донч., V, 1957, 30); Червонобоким яблуком округлим Скотився день, доспілий і тяжкий (Рильський, І, 1960, 258).

◊ Недале́ко відко́титься я́блуко від я́блуньки (я́блуні) див. відко́чуватися; Я́блуко ро́збрату див. ро́збрат¹; Я́блуку ні́де впа́сти — надзвичайно тісно від великого скупчення людей. Під високим тином, коло сільради, ніде яблуку впасти. Збіглися старі й малі з усього кутка (Кучер, Трудна любов, 1960, 156); На пероні яблуку ніде впасти від людей, усі прийшли проводжати перших добровольців (Собко, Нам спокій.., 1959, 59).

2. Предмет або плід, що має кулясту форму. Затамувало віддих усе віче, стежило за князем, а той витримував урочистість миті, поклав руку на яблуко меча (Загреб., Диво, 1968, 431).

◊ Ада́мове я́блуко див. ада́мів; О́чне я́блуко див. о́чний.

◊ У я́блуках — з круглими темними плямами на шерсті (про масть коней). Сірий у яблуках колгоспний рисак розмашисто ударив копитом (Збан., Таємниця.., 1971, 492); Перські в яблуках коні сахнулися від коней білої імператорської масті (Загреб., Диво, 1968, 344).

3. Уживається як складова частина деяких ботанічних назв.

Земляне́ я́блуко: а) (діал.) гриб трюфель; б) (заст.) картопля. Майже сто років російські селяни називали картоплю «земляним яблуком» (Наука.., 8, 1969, 25); в) (діал.) цикламен. Поруч з повсюдною назвою рослини — «цикламен» (від грецького слова, що означає «коло»), побутують і такі: «земляні яблука», «свиняча картопля», «земляні каштани» (Знання.., 1, 1974, 29); Ра́йські я́блука див. ра́йський.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 619.

Яблуко, ка, с.

1) Яблоко. Сушаться на сонці грушки й яблука на тичках тоненьких. МВ. ІІ. 36.

2) Родъ орнамента на писанкѣ. МУЕ. І. 200. Ум. Я́блучко. Було личко, як яблучко, стало — як ожина. Мет. 253.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 534.

я́блуко (зменшене — я́блучко) —

1) плід яблуні (перев. кулястої форми); спрадавна виступає символом родючості, омолодження (пор. легенду про молоди́льні я́блука, які повертають людині молодість, але їх дістати дуже важко, бо яблука стереже нечиста сила); символ Дерева життя, безсмертя; означає як плодючість, любов, радість, мудрість, так і облуду та смерть; запропонувати яблуко означає освідчитися в коханні; цвіт яблуні прикрашав убрання молодої; одне з найбільших свят в Україні — Я́блучний (Вели́кий) Спас, золоте яблуко вказує дорогу до перемоги, зокрема, за легендою, такий шлях воно вказало Ярославу Мудрому; з яблунею пов’язані народні прикмети й спостереження за природою, — «зацвіла яблуня — зацвітає й дуб», «як яблуня зацвіте, починай орати». Яблуні загойдались гілками. На стіл посипались яблука (І. Нечуй-Левицький); Було личко, як яблучко, стало — як ожина (пісня);

2) ра́йські я́блука — сорт яблук, а також маленькі плоди жовто-червоного кольору;

3) рід народного орнаменту на писанках;

4) у я́блуках — з круглими темними плямами на шерсті (про масть коней);

5) я́блуко розбра́ту — причина, предмет ворожнечі, чвар, розладу кого-небудь з кимось (з давньогрецького міфу про суперечку Гери, Афіни та Афродити з приводу того, кому з них має належати яблуко з написом «найпрекраснішій»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 659.