Про УКРЛІТ.ORG

шуміти

ШУМІ́ТИ1, млю́, ми́ш; мн. шумля́ть; недок.

1. Видавати, утворювати шум (див. шум1 1). Шуміли верби… рвались листя; Гули вітри попід мостом… (Бор., Тв., 1957, 55); Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва (Граб., І, 1959, 327); Шумлять там шовкові убрання (Л. Укр., IV, 1954, 122); Нічка осіння, похмура; Вітер по лісі шумить (Крим., Вибр., 1965, 93); Коли вони добігли до перших хат, тепла благодійна злива шуміла навколо (Тулуб, В степу.., 1964, 127); Земля, обсипаючись, глухо шумить (Бажан, І, 1946, 144); На столі, як і раніше, весело шумів самовар (Шиян, Гроза.., 1956, 159); Свистять, шумлять, гудуть машини Уздовж бетонного шосе (Дмит., Осінь.., 1959, 5); Народ поволі стягався.. Майдан виповнявся і починав шуміти (Коцюб., II, 1955, 80); От і каже якось мама: — Діти, ви ж сьогодні не пустуйте, не шуміте (Забіла, Малим.., 1958, 19); За вікнами готелю шумів і переливався вечірнім сяйвом старовинний Львів (Стельмах, II, 1962, 356); // чим, об що. Створювати шум. Рано починається робочий день на селі. Ще не встало сонце, .. а вже шумить веретеном безсонна молодиця (Хотк., І, 1966, 127); Всім було байдуже, як улицею, шумлячи шовками, пройшла якась пані (Вас., І, 1959, 214); Ми мріяли, коли виросте струнка красива тополя, як вона шумітиме густим листям (Донч., V, 1957, 498).

Аж гай шуми́ть (шумі́тиме) — виражає інтенсивність якоїсь дії.— Славну історію має село. Хто пана перший громив у дев’ятсот п’ятому році? Івчанці.. І за роботу так візьмуться, аж гай шумітиме… (Стельмах, II, 1962, 188); Шуми́ть (шумі́ло) у ву́хах у кого — про відчуття (перев. хворобливе), що створює враження звучання, гулу у вухах. А він так приязно дивиться, як не з’їсть своїми карими очима… А мені так соромно, що аж у вухах гуде та шумить… (Мирний, І, 1954, 78); Шуми́ть (шумі́ло) у голові́ в кого, кому — про відчуття важкості, болю в голові, що виникає від утоми, хвороби, сп’яніння тощо. Настя стоїть, на всіх, на все дивиться та шепче: — Я вже сьогодні випила,— шумить мені в голові… (Вовчок, І, 1955, 271); У голові шумить йому, в вухах дзвенить, в очах поночі (Тесл., З книги життя, 1918, 194); Зразу ж страшенно захотілося спати.. Повіки злипалися, в голові шуміло (Смолич, I, 1958, 84).

2. перен. Проходити жваво, бурхливо (про життя, молодість і т. ін.). Буйна молодість, що про неї в старші роки стільки згадується, шуміла десь далеко-далеко від них (Вільде, Винен.., 1959, 19); Од верстата тіні бродять на стіні… Шумить життя (Сос., Близька далина, 1960, 25); Життя кудись іде. Життя шумить і грає. Немов напровесні пливе поток [потік] бурливий (Рильський, І, 1960, 114).

3. перен., розм. Багато, голосно, збуджено говорити, жваво обговорювати що-небудь. Робітники ще довго шуміли. У хаті ставала щораз більша задуха від людських тіл, диму й одягу, пересяклої вогким повітрям ранньої весни (Кобр., Вибр., 1954, 126); Шумить громада. Голоси поволі хрипли (Головко, II, 1957, 221); Вранці всі курси шуміли морем балачок. Вночі хтось ограбував льох під будинком (Кир., Вибр., 1960, 63); — Досі тільки й шуміли скрізь: Маркушевський — геній, Маркушевський підняв факультет, Маркушевський дає найвищі показники в університеті. А тут вискакуєш ти і трах його по кумполу: не зазнавайся! (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 115).

4. перен., розм. Швидко пересуватися, мчати. Де ж то гість забаривсь? Глянуть — степ закуривсь: Жваве військо шумить-насуває (Граб., І, 1959, 296); Як жовті лисиці-красуні, проміння упало по полю. Орда відступала на південь, шуміла півколом крутим (Мал., Звенигора, 1959, 90).

ШУМІ́ТИ2, і́є, недок. Те саме, що шумува́ти1; пінитися. Вода гула на лотоках, шуміла білою піною нижче од коліс, бризкала ніби туманом, в котрому неначе грали в хрещика маленькі веселки (Н.-Лев., II, 1956, 307); — Тут тобі бенкет безперестанку, день у день, кумпанія гарна, вино аж шумить-ллється, карти, розкоші всякі… (Коцюб., І, 1955, 139); Вино кипуче Іще шумить серед стола; Вечірня налягає мла… (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 562.

I. Шуміти, мі́ю, єш, гл. Пѣниться, волноваться. Ріка ніби море шуміє. Федьк. І. 91.

II. Шуміти, млю, миш, гл. Шумѣть. Шумів Дніпро. Левиц. Пов. Ой не шуми, луже, зелений байраче. Чуб. Шумітиме нагаєчка по над головою. Чуб. III. 111.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 518.

вгору