ШИНО́К, нку, ч., заст. Невеликий заклад, де продавалися на розлив спиртні напої; корчма. Всі гроші, що він заробляв у пана та в людей на возах, на плугах та боронах, старий Кайдаш пропивав у шинку (Н.-Лев., II, 1956, 345); Ще я був малим, як батько Зве було та каже: — Синку! На посудину та збігай По горілочку до шинку (Щог., Поезії, 1958, 135); О, скільки непідслуханих розмов Ви знаєте, старих шинків руїни! (Рильський, II, 1946, 12).
∆ Тиня́тися по ши́нках (з ши́нку до ши́нку) див. тиня́тися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 11. — С. 454.
шино́к (зменшено-пестливе — шино́чок) = шинк — невеликий заклад, де продавалися спиртні напої; корчма́ (див.); традиційний об’єкт іронії, гумору, сарказму, коли кажуть: «До неба високо, до царя далеко, а до шинку близько», «Їхав у ліс, а став біля шинку», «Рушаймо до шинку, коли в церкві тісно», «Шинок — це лихо для жінок». На посудину та збігай По горілочку до шинку (Я. Щоголев); Ой, у полі билиночка колихається, А в шиночку вдовин син напивається (пісня); Шинок хазяїном не наставить (приказка); Хто шинок любить, той сам себе губить (приказка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 649-650.
