корчма́ = коршма́ (зменшене — коршо́мка) — в Україні (до 1917 р.) — шинок (див), заїзд, де продавалися спиртні напої, їжа та відпочивали подорожні; у народній пам’яті за­лишилася як символ морального занепаду, пop. у думі: «А козак си­дить у корчмі та меди-вино круж­ляє, Корчму похваляє: — Гей, корчмо, корчмо — княгине! Чом то в тобі козацького добра багато ги­не!»; вислів «Біг корчми, а чорт церкви не любить» свідчить про символізацію двох ворожих прин­ципів світового ладу («Де Біг церк­ву ставить, там дідько корчму»); традиційний об’єкт гіркої іронії і сарказму, коли кажуть: «Гей ти, корчмо, ти, княгине, в тобі праця наша гине», «Господар в корчмі п’є і скаче, а господарка плаче», «Жінка люба вела чоловіка з кор­чми за чуба», «Як до церкви, то й ноги болять, а як до корчми, то й у ноги взявся»; завсідника корчми називати «не минай-корчмою», «не промий-краплею»; останнім часом заклади такого типу посту­пово відновлюються і модернізую­ться. А козак сидить у корчмі та мед-вино кружає (дума); Корчма під вербою Стоїть собі в холодочку (Т. Шевченко); Корчма розуму учить (приказка); Хто корчми зазнає, той щастя не має (М. Номис); Дурні хлопці, як барани, хо­дять з коршми завше п’яні (пісня); Посилає мене милий фасольку сади­ти, А сам пішов до коршомки із ку­мою пити (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 308-309.