ЧОРНОГУ́З, а, ч. Те саме, що леле́ка. — А он чорногуз який ходить!.. От якби рушниця оце! (Тесл., З книги життя, 1949, 112); У небі над селом кружляли з клекотом чорногузи (Томч., Жменяки, 1964, 154); Біля крайньої хати, на старій вербі, чорніло величезне, мов решето, гніздо чорногузів (Цюпа, Краяни, 1971, 76); *У порівн. Він наче бачить — громадять сіно. Пан походжає, як чорногуз. Нагнувся, ткнув в покіс носом. — Добре сінце, прошу пана? — Як золото чисте… (Коцюб., II, 1955, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 358.