БУЗЬКО́, а́, ч., діал. Лелека. На одній сіножаті й віл пасеться, і бузько жаби ловить (Номис, 1864, № 155); Заклекотів запізнений бузько на сусідовій хаті (Фр., І, 1955, 66); * У порівн. Критикували [Дарка з Ориською] у ньому [Костику] все: і його розгойдану ходу, і його довгі, як у бузька, ноги, і його широкі, як лопати, долоні (Вільде, Повнол. діти, 1960, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 251.

Бузько, ка, м.

1) Листъ, Ciconia alba. Вх. Пч. І. 16. Тішиться, як би го бузько носом ськав. Ном. № 12676.

2) Родъ орнамента на писанкѣ. МУЕ. І. 205.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 107.

бузько́ = бузьо́к = бу́сел = бу́сол = боця́н = боцю́н — народні назви лелеки (див.); у народі виступає символом праці та відданості; вва­жають, що займати його не можна, бо хату спалить (тим самим висту­пає символом помсти); в О. Кобилянської: «Зачиніть і браму… аби бусол не прийшов… аби вуглик у дзьобі не приніс, хату не запалив… Так лячно»; здавна малим дітям розповідають, що нібито ці птахи приносять новонароджених, пор. у І. Чендея: «— Неньку, нам бузьок приніс хлопчика, — радісно почав Андрійко»; де птах зів’є своє гніз­до, тій хаті буде щастити; птах обирає хату спокійну й побожну, бо сам побожний; береже оселю, на якій сидить; навесні повертає­ться обов’язково до свого гнізда; першого бузька вітають словами: «Стоїть бузько на воротях у черво­них чоботях». Тішиться, як би його бузько носом ськав (приказка); Бу­сел у своїм гнізді, як сторож вірний, калатає (М. Шеремет); Боцюн, бо­цюн меле, а крук насипає (С. Руданський); Один самотній бусел по­любив чужу буслиху. От тільки бусел-чоловік полетить кудись із гніз­да, а коханець уже й спускається до буслихи. І відбив таки він її, забрав з чужого гнізда, і полетіли вони ко­хатися на нове місце до лісу… (М. Стельмах).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 58.