Про УКРЛІТ.ORG

цурка

ЦУ́РКА, и, ж.

1. Короткий обрубок дерева; цурпалок. Біда біду, як кажуть, кличе: Десь хлопчик недалечко був, На його [Голуба] цуркою шпурнув І в голову якраз ударив дуже… (Гл., Вибр., 1951, 77); — Я спалила свій ціпок — ох, ох,— Обдурила діда й бабу — обох. За шматочок дерева — цуркуМаю тепер з пір’ячком курку! (Нех., Казки.., 1958, 67); // Тріска, скалка. Працює дятел, аж цурки летять (Коп., Як вони.., 1948, 95); *У порівн. [Сильвестр:] Як почне [Микита] дрова рубати,— Страшні дуби, мов цурки, розсіка (Коч., П’єси, 1951 27); Синьою смугою спалахувало лезо шаблі, і зрубане пруття цурками розліталося на всі боки (Донч., І, 1956, 71).

&́9671; До цу́рки: а) на дрібні шматочки. Я перескочив через межу і ринувся просто на них [фашистів], вскочив у саму їхню гущу. Одного метнув через себе багнетом. На другому розбив до цурки приклад (Ю. Янов., І, 1958, 313): — Слухай, Лукійко, у неї [матушки Раїси] лозини немає.. Ту, що була, вона ж до цурки побила на Улянці (Донч., III, 1956, 36); б) повністю, нічого не залишивши. — Ну, держіться, Карпе Власовичу,— жартував Заруба.— Тепер уже ми вас розкуркулимо. Бачте, скільки гостей найшло? Все вип’ють і поїдять до цурки! (Кучер, Трудна любов, 1960. 164); Вороги мають намір усе, що ми робимо, знищити до цурки. Знищити нас фізично, стерти навіть сліди наші (Довж., III, 1960, 189); На цурки́ — на невеликі частини. В колінах захрумтіло, і здалося, що то стан його такий крихкий і ломиться на цурки (Ле, Україна, 1940, 96); Той [Никанор] сидів біля столу у свиті, як прибув, нероздягнений, і здавалось, що його чорна постать от-от роздушить на цурки білий чистий стіл (Мик., II, 1957, 88).

2. Невеличка, загострена з одного боку паличка, за допомогою якої в’яжуть снопи, туго скручуючи перевесла. Солоха, як і раніше, впевнено й швидко в’язала сніп за снопом. Спокійно, без зайвої хапливості, крутила вона перевесла, вправно орудувала цуркою (Донч., IV, 1957, 255); Северко пересів під віз і дивився, як батько, мати, Карпо і Христя, не розгинаючись, мовчки врізались серпами в густу лаву жита, залишаючи по собі туго зв’язані цуркою снопи (Іщук, Вербівчани, 1961, 11); Ніколи ще не милували вони, Смолярчуки, злодіїв. Ніколи! Він, Кирило, сам, своїми руками, крутив цуркою і ламав руки (Кос., Новели, 1962, 182); *У порівн. А прийде ніч — жаль цуркою скрутить йому серце. Проймає наскрізь душу, одбере силу, одбере міць (Мирний, IV, 1955, 181).

&́9671; Цу́рка [наві́ки] кому, чому — кінець кому-, чому-небудь. Ходять селяни, чавкають драними чобітьми по бездоріжжю і тихо, з осторогою промовляють один до одного: — Ну що? Га?..— Та хто ж його знає… Кажуть, що тепер панам цурка навіки… (Мик., II, 1957, 7).

3. Маленька паличка, яку в селянському одязі використовують як гудзик. Був ще я невеличким. Штанці на мені білі, до цурки (Тесл., З книги життя, 1949, 163); Лишалося тільки цурки попришивати, бо гудзиків не було (Тют., Вир, 1964, 515).

4. Кругла, загострена з двох боків дерев’яна паличка для дитячої гри. Виріжи [виріж] палку-булавку Цурку ганяти за гаєм (Гірник, Сонце.., 1958, 167); З кийками в руках вони [школярі ] бігають навколо ямки, в яку треба загнати «свинку» — дерев’яну цурку (Донч., VI, 1957, 241); // Дитяча гра, в якій кийком вибивають шматочок дерева з окресленого на землі кола чи з викопаної для цього ямки. Павлик, вибравши годину, знов утікав до наймитів, бігав по степу, гуляв там в гилки, в цурки (Н.-Лев., І, 1956, 445); — Стидався би, Тимофію! Як ти до дядька Оксентія кажеш? Що, ти з ним у цурки бавився чи разом свині пас? (Смолич, Реве та стогне… 1960, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 251.

Цурка, ки, ж.

1) Палочка, большей или меньшей длины, употребляемая для различныхъ надобностей: а) У неграмотныхъ палочка для счетовыхъ нарѣзокъ, напр. когда сдаютъ на сукновальню сукно, то число локтей, аршинъ нарѣзывается поперегъ палочки, палочка раскалывается по длинѣ такъ, что нарѣзки видны на обѣихъ половинахъ, изъ которыхъ одна остается у сукновала, а другая у хозяина сукна. Вас. 174, 155. КС. 1893. V. 277. б) Палочка для стягиванія чего либо связаннаго: палочка вкладывается подъ веревку и круговые повороты цурки стягиваютъ веревку туже. Цуркою прикрутив. Грин. ІІІ. 655. Тотъ же способъ для удавливанія пойманныхъ звѣрей. Най буде і яка лисиця, — з цурки не викрутиться. Ном. № 6275. Встарину способъ смертной казни, удавливаніе цуркою. Русин, лях і циган промишляли непевним ділом і, ждучи на себе цурки… Ном. № 10770. Отсюда выраженіе: Як цуркою крутить, т. е. очень больно (физически или нравственно). Ном. № 8178. В серці мені мов цуркою крутить. Г. Барв. 99. Мені так, наче цуркою в серці повернуло. Г. Барв. 294. в) Палочка, къ которой кожевники привязываютъ выдѣлываемыя кожи. МУЕ. І. 71. Шух. І. 253. г) При изготовленіи изъ цѣльной колоды лодки заво́дять цурки́ — вставляютъ распорки между боками распоронной колоды, по всей длинѣ щели, канала. Вас. 151. д) Маленькая палочка въ крестьянскихъ свитахъ, употребляемая для застегиванія вмѣсто пуговицы; чаще въ этомъ знач. Ум.: цурочка. е) Заостренная съ обоихъ концевъ палочка, употребляемая въ игрѣ также назыв. цурка. Мил. 56. КС. 1887. VI. 473.

2) Небольшая колодка, привязываемая свиньѣ на шею, чтобы затруднить ей бѣгъ, лазанье въ огородъ. Лебед. у.

3) Родъ игры. Мил. 56. КС. 1887. VI. 473. Ив. 16. Павлик, вибравши годину, знов утікав до наймитів, бігав по степу, гуляв там в гилки, в цурки. Левиц. Пов. 150. Ум. Цурочка. Усе до цурочки згоріло. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 437.

цу́рка

1) невеличка, загострена з одного боку паличка, за допомогою якої в’яжуть снопи, туго скручуючи перевесла; також спосіб длязадушення спійманих звірів; також цурпалок, яким розпалюють піч, вогнище і в якому нібито любить жити Цур (див.). Най буде і яка лисиця, — з цурки не викрутиться (М. Номис);

2) у старовину — спосіб смертної кари через задушення такою паличкою (пор. Цур як символ біди). Русин, лях і циган промишляли непевним ділом і ждучи на себе иурки (М. Номис); Як цуркою крутить (М. Номис — дуже боляче — як фізично, так і душевно);

3) маленька паличка, яка в селянському одязі використовувалася як ґудзик;

4) кругла, загострена з двох боків дерев’яна паличка для дитячої гри, а також народна дитяча гра, в якій кийком вибивають шматочок дерева з окресленого на землі кола чи з викопаної ямки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 632.

вгору