ЦИБУ́ЛЯ, і, ж.

1. Овочева городня рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим листям. — Борони боже… Лишимо й панові трохи земельки… на яку грядку, на цибулю, значить, чи що, щоб закришка була… та на крокет… (Коцюб., II, 1955, 390); — Та чого ти причепилася зі своїм сватанням? Потрібно воно мені, як собаці печена цибуля (Стельмах, І, 1962, 535); Галина поставила на стіл велику миску смачної юшки, заправленої.. цибулею (Шиян, Партиз. край, 1946, 115); Бачу, як мати шарує, ..як прополює, прочищає цибулю-сіянку, і весь час зігнута, зігнута, ніби кланяється землі (Гуц., З горіха.., 1967, 144); Цибуля належить до тих рослин, які з давніх часів відомі своїми цінними поживними і смаковими якостями, а також використовуються в народній медицині з лікувальною метою (Укр. біох. ж., XXVIII, 1, 1956, 11); // рідко. Головка цієї рослини; цибулина. Свікліцька повернулась з огорода [городу] й принесла тарілку перемитої місячної редьки та кілька цибуль з зеленим бадиллям (Н.-Лев., VII, 1966, 275); *У порівн. [Гострохвостий:] З цією не варт би й знакомитись [знайомитись], як я придивився при світлі: ніс як цибуля, а очі як у сови (Н.-Лев., II, 1956, 485).

&́9671; Люби́ти, як соба́ка цибу́лю див. соба́ка; [Хоч] по три (по сім) за цибу́лю [продава́ти] — дуже дешево, майже даром. — Наб’є тебе пан як слід на дорогу та й викине на шлях, мов те паршиве цуценя. Таких, як ти, скільки завгодно: по три за цибулю! (Крим., Вибр., 1965, 415); — Та мене ж, мамо, хвалити бога, ніхто не об’їхав білим конем,— сказала дочка,— але, мамо, сказать по щирій правді, моїх женихів хоч по сім за цибулю продавай на богуславському ярмарку, та й то ніхто не купить… (Н.-Лев., III, 1956, 13).

2. Входить у складені назви багаторічних травянистих цибулинних рослин родини лілійних. Білокорі берези оступили лісове болото із яскраво-зеленою жаб’ячою цибулею (Ю. Янов., Мир, 1956, 144); Морська цибуля є найсильнішою отрутою для щурів, у той же час вона відносно безпечна для людей і сільськогосподарських тварин (Профіл. захвор.., 1955, 128).

3. розм. Те саме, що цибули́на 3. Шахтар.. вслухається, як цокає велика «цибуля» перед Деригузом на столі (Панч, І, 1956, 434); За величезний розмір і округлу хвостату форму ці годинники прозивали в народі «цибулями» (Смолич, V, 1959, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 206.

Цибуля, лі, ж.

1) Лукъ, Allium Сера L. ЗЮЗО. І. 111. Таких, як ти, по сім за цибулю. Ном. Так любить, як собака цибулю. Ном. № 5079.

2) — жаб’яча. Раст. Scirpus Tabernemontanus Gmel. ЗЮЗО. I. 135. Ум. Цибулька. Цибульки під ніс дати. Ном. № 4176.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 428.

цибу́ля (головка цибулі — цибули́на; зменшено-пестливе — цибу́лька) — овочева городня рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим зеленим листям; колоритна народна загадка про рослину: «Сидить баба на грядці в червоній запасці: хто займе, той і заплаче»; здавна вживається як приправа до інших продуктів; проста їжа селянина, тому жартують: «Цибуля, часник, буряки, пастернак у великім притиску погризе неборак», «Зафундувався: має мішок цибулі, добре визимує»; у народі вважається цілющою рослиною, тому кажуть: «Цибуля від семи недуг лікує»; різкий запах і гострий смак рослини породив вислів-погрозу: «Цибульки б під ніс дати!», а також фразеологізми: да­́ти цибу́льки, нагодува́ти цибу́лькою, тобто «побити»; символізує маловартісність: «Не варт і печеної цибулі», а також зловредність: «Не їж цибулі — смердіти не буде»; персоніфікується в жартівливих афористичних висловах: «Цибуля ся дивувала, що петрушка танцювала», «Танцювала риба з раком, а цибуля з пастернаком»; об’єкт порівняння (ніс, як цибуля; ніс цибулиною); як і часник, цибуля вживалася як охоронний засіб.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 631.