ХРУ́ЩИК¹, а, ч. Зменш.-пестл. до хрущ. — А то якось квасолю полю, а воно, як курчатко, біжить із садка і хрущика на лопушині несе (Тесл., З книги життя, 1949, 16); Як лиш май настав чудовий, Хрущики, немов у змові, Всі в один збудились день (У. Кравч., Вибр., 1958, 201).

ХРУ́ЩИК² див. хру́щики.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 160.

Хрущик, ка, м.

1) Ум. отъ хрущ.

2) = Вергун? То курчата, хрущики, то сухарики, то що, — все, що мати для Масі набрала, щоб дитина не мліла голодом. Св. Л. 78.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 416.