ХРУЩ, а́, ч., ент. Жук родини пластинчастовусих, який має червоно-буре забарвлення; шкідник лісу й саду. Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть (Шевч., II, 1963, 15); А було тихо та тихо, тільки хрущі гули літаючи (Вовчок, І, 1955, 146); Горобці верещали по вербах, збираючи сплячі хрущі (Март., Тв., 1954, 113); *У порівн. Гуде, мов хрущ, аеродром на березі ріки (Уп., Вірші.., 1957, 45); // перен., розм. Мала дитина, людина. -Подумайте: виняв [вийняв] ніж і почав боронитися, коли його хотіли арештувати. А само таке мале.— хрущ! (Фр., IV, 1950, 44); Милий Миша!.. Наші «хрущі», як ти їх звеш, усі здорові, окрім Коха, про котрого тобі пише мама (Л. Укр., V, 1956, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 160.

Хрущ, ща, м.

1) Майскій жукъ. Melolontha vulgaris. Чуб. V. 1144. Вх. Пч. І. 7. Хрущі над вишнями гудуть. Шевч. 395.

2) — волоський. Насѣк. Melolontha solstitialis. Вх. Пч. II. 27. Ум. Хрущик. Ув. Хрущище. Гол. І. 128.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 416.

хрущ (зменшене — хру́щик, збільшене — хрущи́ще) — жук родини пластинчастовусих, який має червоно-буре забарвлення; шкідник лісу й саду; травневий жук, якого звали в народі ма́йкою; хрущів використовували з лікувальною метою (при ревматизмі, від сказу, для загоювання ран); за народною прикметою, якщо багато хрущів — це на добрий урожай проса («Як купа хрущів навесні, то будуть проса рясні»), на жарке літо. Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 626.