ВЕРГУ́Н ¹ див. вергуни́.

ВЕРГУ́Н², у́, ч. Сорт тютюну. Курці безсонні з махорки, бакуну та вергуну Поскручували цигарки (Рильський, І, 1956, 242); — Кури мого, — протяг він табакерку із жовтим тютюном. — Це наш вергун (Вирган, Квіт. береги, 1950, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 327.

Вергун, на, м. Сладкое печеніе: хворость, хрусты. Сим. 192. Ум. Вергунець, вергунчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 134.