ХИЛИ́ТИСЯ, лю́ся, лишся, недок.
1. Нагинатися, нахилятися, робитися похилим. По тім боці жита половіють; чутко — млин меле, і чуєш і бачиш — шумлять і хиляться верби на греблі (Вовчок, І, 1955, 282); В травах перепілки, тихий плач сопілки, і на сонці гілки хиляться в плодах. Краю мій, ти, краю, кращого немає, як тебе, розмаю, та по всіх світах (Сос., Зел. світ, 1949, 115); Спілий колос хилиться до землі (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 164); — Вйо, коні! — шаленіє Левко.— Підвівшись на весь зріст, він розкручує над головою кінець віжок, здригається, хилиться на вибоях і невідомо яким чудом втримується на санях (Стельмах, I, 1962, 76); // Рухатися в певному напрямі. Штефан відійшов трохи і уважно стежив — в який бік більше хилиться дим з курища (Хотк., II, 1966, 27); // Нахилятися набік (про корабель, човен, літак і т. ін.). Вибравши мить, коли палуба поволі хилилася назад, він розширив скальпелем рану і застиг на якусь долю секунди, ждучи, поки крейсер вирівняється (Кучер, Голод, 1961, 431); Човен мій, не хились, не хились (Гонч., Вибр., 1959, 21); Літак хилиться набік, піднімає крило, воно затуляє все небо, його зернисте срібло сліпить очі (Перв., Дикий мед, 1963, 4); // Не триматися на ногах, падати (про людей). І враз уявляється йому картина поєдинку з якогось романа [роману].. Він зводить пістоль… синій димок — і пан Микола хилиться вниз, а крізь білу сорочку стікає червоний струмок (Коцюб., І, 1955, 408); Незвичні до військової науки люди хилилися цілим покосом під кулями. Але йшли, як лава (Ю. Янов., І, 1958, 208); // Опускатися, схилятися від перевтоми, безсилля, хвороби і т. ін. Як не спиться Івасеві, візьме мати його русяву головоньку в свої руки.. й стиха, любим голосом малює йому картину іншого життя… життя тихого, хліборобського побуту.. Івась після того хилився на материну руч (Мирний, І, 1949, 181); [Старий чоловік:] Чого у тебе попіл на волоссі? (Жінка мовчить і ще нижче хилиться) (Л. Укр., II, 1951, 130); Відкрив [Іван] очі, блиснув пожовклими білками і намагався вдихнути повітря, бо це була остання боротьба його. Але голова почала в’янути, хилитись вбік (Ірчан, II, 1958, 138); Овечата ледве сновигали по траві, шукаючи тіні і, не знаходячи, жалібно деренчали, голови їх хилилися, боки ходором ходили (Мирний, IV, 1955, 20); // В’янути, всихати (про рослини). Горить земля від спеки. Крейда біла Блищить на схилах. Сонце припіка. І від безводдя хилиться змарніла, Суха, як дріт, стеблина будяка (Дор., Тобі, народе.., 1959, 37); // перен. Зазнавати поразки в бою; відступати, здаватися. Хто не хилиться в битві хоробрій, той довічно для бою живе! (Голов., Близьке.., 1948, 42); Дрижать поля мої від матернього плачу, Та ворог хилиться, уже спіткнувся він… (Рильський, 11,1960,188).
&́9671; Хили́тися від (од) ві́тру — те саме, що Вали́тися від ві́тру (див. вали́тися). Не сила держить Уляну на ногах, не здоров’я — вона од вітру, безталанна, хилиться, а держить її серце, матерня гаряча любов (Мирний, I, 1954, 302); Куди ж тепер? Що тепер? Було б хоч здоров’я, а то вийшов од пана й од вітру хилюсь. Блідий, очі запали (Тесл., З книги життя, 1949, 186); — А схожа вона знаєте на кого? — Ні, не знаю.— На лісову мавку. Хороша дівчина.— Нічого, тільки од вітру хилиться (Стельмах, II, 1962, 91).
2. перен. Ставати на чийсь бік; віддавати перевагу якійсь думці, переконанню і т. ін. Варто пригадати, що в тих сторонах [в Карпатській Русі] ще в половині XVI в. дуже голосною і рухливою була купка людей, що хилилися до протестантизму (Фр., XVI, 1955, 314); — Самі кажете, що через те нема й суду на ваших братів, що й судді на багатирський бік хиляться (Гр., II, 1963, 354); Не подобався конфедератський [конфедеративний] лад Матвієві. Він став до короля хилиться, За нього воювать (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 206); // Шукати заступництва, прихильності в кого-небудь. Згорда позирала [Маруся] на Осауленка і на його Орину, сироту вбогу. Та, як голубка полохлива, до свого подружжя хилилась (П. Куліш, Вибр., 1969, 267); Сина Йвана молодого Оддали в солдати За те, що ти не навчила Панів шановати [шанувати]. До кого ж ти прихилишся? Нікого немає!.. До людей хились, небого, Люде привітають (Шевч., II, 1963, 316); *Образно. Не хилітесь [думи] ні до кого, Ляжте дома спати… (Шевч., I, 1963, 353); // Коритися кому-, чому-небудь, виконувати чиюсь волю. Кричите, Що бог создав [створив] все не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! (Шевч., І, 1963, 330); — Він [пан] у нас тепер начальником громадським, ..якийсь прислужник писорем, і ціла рада мусить хилитися по їх волі (Фр., II, 1950, 46); // Догоджати кому-небудь. Догадується Василь Іванович, чого так хилиться перед ним Литовка: підходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко… (Вас., І, 1959, 66); *Образно. Доки дикі кози в горах держаться, не хиляться вони перед тим, хто забажає їх обстригти (Крим., Вибр., 1965, 107).
&́9671; Се́рце хи́литься куди, до кого — хтось почуває прихильність, симпатію до кого-, чого-небудь. [Медзеря:] Кажи, козаче, куди твоє серце хилиться, туди й підемо (Кроп., II, 1958, 140); [Завада:] Кілько вже роздивлявся по селі — нема такої ні дівчини, ні вдови, щоби моє серце до неї хилилося (Фр., IХ, 1952, 347).
3. до чого, на що. Наближатися до якої-небудь межі, якогось моменту, періоду свого розвитку, руху. Вечір хилиться до нічки. Світ тікає від очей… (Щог., Поезії, 1958, 261); День хилився до вечора, вітер ставав холоднішим і дужчим (Гур., Наша молодість, 1949, 207); // безос. Над землею згущався день, хилилося на вечір (Лс і Лев., Півд. захід, 1950, 272); // Наближатися до лінії обрію, опускатися, заходити (про сонце, місяць). Вечоріє. Біле холодне сонце хилиться за гору, а в ярузі, над позамітаними снігом хатами, піднімаються сиві стовпи диму (Вирган, В розп. літа, 1959, 293); Сонце вже хилилося за синю смугу, курява починала рожевіти, назустріч пастушки гнали з поля череду (Панч, В дорозі, 1959, 32); Місяць хилився все нижче, золотавився, тьмянішав (Тулуб, Людолови, І, 1957, 3); // перен. Бути спрямованим на що-небудь, йтися до чогось (про розмови, дії, вчинки і т. ін.). Уже й до сватання діло хилилось. Родичі переказали, що Лукіян Середа згоден віддати за Грицька дочку — «нехай присилає сватів». І Грицько наважився нарешті (Головко, II, 1957, 513).
Хили́тися на за́хід (до за́ходу) — переміщатися на захід, заходити (про сонце, місяць). Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливало сніжні полонини (Фр., VI, 1951, 315); Міжгір’я біліли внизу, затоплені молочними озерами туманів. Місяць хилився на захід, каміння нахолонуло за ніч, і бійці промерзали в гімнастьорках (Гончар, III, 1959, 125); Сонце вже хилилося до заходу, коли я повернулася додому (Тудор, Народження, 1941, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 55.