ХВО́Я, ї, ж.
1. збірн. Голчасте або лускоподібне листя деяких рослин (сосни, ялини, модрини і т. ін.); шпильки, глиця. Ось подивись: цей край — Сибір. Одягнений у хвою, шумить дрімучий темний бір, що зветься тут тайгою (Забіла, У.. світ, 1960, 108); Випряжені коні шамотіли сіном і жадібними губами тяглись до зеленої хвої (Шер., В партиз. загонах, 1947, 61); Хвою використовують у вигляді кормового борошна. Цей корм містить близько 20 процентів протеїну, він багатий на кальцій, фосфор, каротин та вітамін С (Хлібороб Укр., 8, 1964, 12); З хвої добувають пасту. Вона дещо схожа на меляс, тільки темно-зелена і має запах лісової діброви (Рад. Укр., 8.XII 1971, 4); // Один листочок з такого дерева; голка, шпилька. Хвоя кедра досягає завдовжки 8-11 см, зберігаючись 5-6 років (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 56); // Про запах такого листя. Павлусь скинув кепку і, вимахуючи нею над головою, вигукнув: — Прощайте, товариші! Хай живе тайга! Ура-а!.. — Але його вигук самотньо прозвучав у чистому, напоєному хвоєю ранковому повітрі (Донч., II, 1956, 27); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (Собко, Шлях.., 1948, 109).
2. збірн. Гілля хвойного дерева. Вітер тихенько погойдує хвою (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 96); Під звуки литавр учасники фестивалю кладуть «гірлянду Слави», сплетену з хвої і перевиту червоними стрічками, до підніжжя могили Невідомого солдата (Рад. Укр., 23.VI 1971, 1); // Хвойний ліс, зарості.
3. діал. Сосна. Поїдьмо до бору та зрубаймо хвою, та поставмо комору та посеред двору (Сл. Гр.); Верхів’я хвой горять, немов ті ставники Перед ясним, незміреним склепінням (Стар., Поет. тв., 1958, 186); Зимою драли дрань, валяли хвою. Промерзлий хліб рубали, гріли на вогні (Стельмах, V, 1963, 261); *У порівн. Довгий, як хвоя (Номис, 1864, № 8621).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 50.