УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок.. УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ), иню́, и́ниш, док.
1. перех. Робити, здійснювати що-небудь. Ще сонце не зійшло, а вже пташня Гучний концерт за вікнами вчиняє (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 64); Він не соромився власноручно пелюшки прати, більше того, проробляв це з таким виглядом, ніби вчиняв якийсь безмежно важливий ритуал (Гончар, Тронка, 1963, 301); [Сестра Серахвима:] А, одступаєшся? Ховаєшся?.. Кажи, що учинила… Боїшся? (Мирний, V, 1955, 67); Надто-бо вже неподобне діяння вона [Клітемнестра] учинила, Шлюбному мужеві смерть заподіявши (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 202); Це обурило старого запорожця, і він учинив страшний розгардіяш (Добр., Очак. розмир, 1965. 35); // У сполуч. з деякими іменниками означає: здійснювати, робити, виявляти те, що виражають ці іменники. [Ярослав (гнівно):] Хто сміє тут крамолу учиняти І сварами бентежити народ? (Коч., III, 1956, 42); Аркадці галас підняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всі лягли (Котл., І, 1952, 259); — Спасибі вам, панове-молодці, Преславнії запорожці, За честь, за славу, за повагу, Що ви мені учинили (Шевч., ІI, 1963, 159); — Здається, нікому я й лиха не бажаю, а хтось мені вчинив таку капість [капость], — сказав засмученим голосом Филін (Н.-Лев., VI, 1966, 332); [Вітровий:] Рахівник мені казав, що ти йому цілу ревізію вчинив. Всі книги переглянув (Корн., II, 1955, 220).
Учини́ти во́лю чию — здійснити те, чого хтось хоче, бажає. Ой, циганонько та воріженько [вороженько], Учини мою волю, Ой причаруй та козаченька, А щоб жив ізо мною! (Барв., Опов.., 1902, 236); Максим вкінці замовк і мусив учинити її волю (Фр., VI, 1951, 13); Учини́ти до́пит — допитати. Новим утікачам [Наливайко] увечері прилюдний допит учинив (Ле, Наливайко, 1957, 186); Учини́ти о́пір див. о́пір; Учини́ти слі́дство див. слі́дство; Учини́ти суд — з’ясувати провину і встановити відповідне покарання. [Матушка гуменя:] Ведіть і запріть її у льох на кріпкі запори. Завтра ми суд над нею учинимо (Мирний, V, 1955, 115); Обуренню не було меж.. Тут же було вирішено чинити суд над злочинцем (Кол., Терен.., 1959, 195).
&́9671; Сла́ву учини́ти див. сла́ва.
2. неперех. Діяти певним чином, способом. Вирішив Іван іти тільки на схід, нікуди не звертаючи. Так і вчинив (Казки Буковини.., 1968, 159); От погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече, а тепер як його поночі знайдеш? (Гр., І, 1963, 416); Леся здригнулася і знов благально глянула на батька. — Не треба так хвилюватися, — заспокоїв той, голублячи дочку. — Вчинила ти вірно (М. Ол., Леся, 1960, 37); Може, воно вам [дітям] уже й ні до чого. Все ж учиню так, як тато звелів (Павл., Бистрина, 1959, 108).
3. перех., заст. Подавати, справляти (позов). [Констанцій:] Пробач… я хтів сказати, є відомість, що Туллія вже позов учинила у суд на половину всіх маєтків, — се нібито належить їй від тебе (Л. Укр., III, 1952, 272).
4. перех. і неперех. Заправляти дріжджами, запарою розчин борошна (для виготовлення тіста на хліб і т. ін.). — Мені здається, що й та страва не буде йому смачна.. і навіть той хліб не буде смачний, що я не своїми руками вчиняла(Н.-Лев., І, 1956, 148); — Тільки ж ти мою роботу знаєш? У такі дні раз учиняти на хліб, а під ярмарок — двічі (Мирний, І, 1954, 74); Оксана саме учиняла хліб, коли до хати повернувся Бровко (Добр., Тече річка.., 1961, 59); — Мамо, хлібинку на завтра. Іду в далеку дорогу.. Мати тихо зітхнула й прядку одставила: — На хліб на дорогу треба вчинити… (Головко, І, 1957, 181); Скільки клопоту і праці треба докласти, щоб випекти хліб. І тісто вчинити, і замісити, і піч нагріти (Рад. Укр., 11.VI 1959, 2).
Учиня́ти (учини́ти) діжу́ див. діжа́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 535.