УКРУ́ЧУВАТИ¹ (ВКРУ́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УКРУТИ́ТИ (ВКРУТИ́ТИ), учу́, у́тиш, док., перех.

1. Міцно обмотувати чимсь, умотувати в щось. — Та й малий же ти з біса. Ану, давай я тебе поміряю. Та як укрутить [кравець] у хвіст руку — і давай міряти [Вовка] аршином! (Україна.., І, 1960, 118); // Закручуючи, прив’язувати. Прив’язав його плечима до того стовпа. Добре вкрутив його (Сл. Гр.).

2. Прикручуючи, зменшувати світло, звук і т. ін. (у лампі, приймачі тощо). Лежала [Явдошка] на лежанці й чекала. Хоч знала, що ждати доведеться довго, лампи не погасила, а лише вкрутила гніт (Підс., Віч-на-віч, 1962, 85); Петро Сидорович на моє запитання довго мовчав. А тоді переміряв неквапливими кроками кімнату, трохи вкрутив динамік і мовив: — Це цікавий чоловік (Мушк., Серце.., 1962, 210).

◊ Вкрути́ти ро́ги див. ріг; Укрути́ти в’я́зи — те саме, що Скрути́ти в’я́зи (див. в’я́зи). Що вам сказати доброго? — Про себе одно тілько: ніколи та й ніколи, бодай тому ніколи укрутив в’язи який-небудь добрий випадок! (Мирний, V, 1955, 402); Дєдя [батько] казали, що укрутили би жайворонкам в’язи затото [те], що дитині ворожать жайворонячу долю, а мати до дитини лебеділи (Черемш., Тв., 1960, 291); Укрути́ти хвоста́ див. хвіст.

УКРУ́ЧУВАТИ² див. вкру́чувати¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 426.

Укручувати, чую, єш, сов. в. укрутити, чу, тиш, гл.

1) Ввинчивать, ввинтить.

2) Вматывать, вмотать, заматывать. замотать; обвязывать, обвязать. Прив’язав його плечима до того стовпа. Добре, вкрутив його. Грин. II. 3. Та як укрутив у хвіст руку, — давай міряти. Рудч. Ск. І. 3.

3) Отрывать, оторвать. укрутити но́са, хвоста. Спить спѣсь. Ном. № 4174.

4) Впутывать, впутать (въ дѣло).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 332.