ТУМА́К, а́, ч.

1. Помісь зайця сірого (русака) і зайця-біляка.

2. Фарбоване хутро зайця.

3. діал. Хутряна шапка. Головні убори у [казахських] чоловіків — смушкова або лисяча шапка, що має вигляд шолома і називається тумак (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 76).

тума́н¹, у, ч.

1. Скупчення найдрібніших крапель води або кристалів льоду в нижніх шарах атмосфери, яке робить повітря непрозорим. Сірі, ледве помітні в тумані плавні непривітно шуміли (Коцюб., І, 1955, 355); Над долинами стоїть сизий легкий туман (Н.-Лев., II, 1956, 263); Понад гаєм, над водою стеляться тумани (Бор., Тв., 1957, 90); Було вже надвечір’я. Сутінки й густий туман, за кілька кроків нічого не видко (Ю. Янов., II, 1958, 237); Над болотами курився туман (Тют., Вир, 1964, 317); * У порівн. Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його, і з ними він падає в забуття (Стельмах, II, 1962, 77); // Хмара завислого в повітрі пилу, диму або інших твердих часточок. Три тумани куряви стояли на полю [полі] над Опором (Фр., VI, 1951, 84); Над селом туман — дим із димарів (Сос., І, 1957, 170); Тут [у лісі] ніколи не було того пилу, найдрібнішого сухого туману, що в низьких місцях завжди зменшував видимість (Гончар, III, 1959, 91); // Скупчення пари, диму і т. ін. в приміщенні. Вилила [Анютка] чавун гарячої води в ночви. Пара бухнула під стелю. Теплий туман затопив кімнату (Тют., Вир, 1964, 475); Важке повітря, насичене димом панського тютюну, немов колишеться.. Свічки на столі ледве-ледве світять серед того сивого туману, освічують червоні від задухи лиця (Л. Укр., III, 1952, 558); // Утворювана спеціальними машинами маса завислих у повітрі крапельок якої-небудь речовини. Масло, витікаючи із зазорів шатунних підшипників, розбризкується на маленькі крапельки, утворюючи в картері двигуна масляний туман (Автомоб., 1957, 63).

Сухи́й тума́н див. сухи́й.

◊ Мов (немо́в, як і т. ін.) у тума́ні: а) (із сл. бачити, пам’ятати, уявлятися і т. ін.) неясно, невиразно. Бачити, мов у тумані; б) (із сл. жити, іти, бути і т. ін.) невиразно сприймаючи, погано розуміючи те, що відбувається. Ми [учні] жили весь час, мов у тумані (Фр., IV, 1950, 225); Думаючи лише про Карпа й про те, що їм доведеться жити під одним дахом, Прохор, мов у тумані, підійшов до невисокого паркана (Шиян, Баланда, 1957, 26); Серце крає нестерпний біль… Мов у чаду, в тумані я… (Сос., II, 1958, 479); Напуска́ти (напусти́ти, підпуска́ти, підпусти́ти і т. ін.) тума́ну (розм. туману́); Пуска́ти (пусти́ти) тума́н (тума́ну, розм. туману́) [в о́чі (у ві́чі)]; Пе́рти тумана́ в о́чі, діал. — говорити що-небудь неправдиве або невиразне, малозрозуміле, щоб приховати істину чи заплутати щось; робити що-небудь заплутаним, неясним. [Павленко:] Березняк взагалі крутивертієвич [крутій], а тут, як на лихо, такого туману підпустив, що на що вже я мастак на ці діла — проте нічогісінько не второпаю (Крот., Вибр., 1959, 505); — Не доберу я толку в твоїх речах, — каже Петро. — Що за охота тобі мене морочити? То заговориш буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (П. Куліш, Вибр., 1969, 149); Тума́н в оча́х: а) хтось погано бачить; б) у когось невиразний погляд. [Демко:] Придивись мені в вічі гарненько і вгадай, про віщо я думаю? [Вареник:] Туман, туман в очах, не зрозумію ваших дум!.. (Кроп., II, 1958, 222); І в тих очах бажань без краю, І в тих очах туман і муть (Сос., І, 1957, 406); Тума́н застила́є (застели́в) о́чі — комусь темніє в очах від хвилювання, сильного болю, потьмарення свідомості тощо. Спогади зникли, якийсь туман застелив очі, Софія низько похилилась і затулила очі хусточкою (Л. Укр., III, 1952, 534); Маруся почула, як крутиться у неї голова, як туман застилає очі… (Хотк., II, 1966, 119); Ніж, ударивши тіло, розірвав його далі. Очі мої застилає туман, але я бачу її — мою рану — і чую уразливий біль (Ю. Янов., II, 1958, 128); Тума́н у голові́ — хтось відчуває легке потьмарення свідомості (через втому, недугу і т. ін.). — Тільки шия вже болить, в голові туман, думати важко (Коцюб., І, 1955, 208); Сидиш, вилупивши баньки, як дурна… у голові — туман, під серцем — моє лихо ворушиться (Мирний, І, 1954, 86); Укри́тися тума́ном; Тону́ти в тума́ні — ставати невиразним, нечітким, забуватися. Минулось все, неначе снилось; Далеко десь туманом вкрилось, Не буде знов (Гл., Вибр., 1951, 87); Лиш іноді про дні атак Ти згадуєш у ніч безсонну… Але згадки уже смутні, Й минуле тоне в тумані… (Сос., І, 1957, 468).

2. перен., чого, який і без додатка. Про те, що утруднює бачення, перешкоджає добре бачити. Заплакана, крізь сліз туман заусміхалась [Ганна] гоже (Дор., Три богатирі, 1959, 68); // Про те, що перешкоджає правильному сприйманню дійсності (хибні твердження, помилкові уявлення і т. ін.). Щодо самого Ренана, то деякі студенти.. його читають і що з того читання виносять, того не знаю.., але що те читання не всіх вирятувало від попівсько-розкольницького туману, се я.. знаю (Л. Укр., V, 1956, 142); Гайдамаки.. — це ті ж самі солдати й офіцери російської армії.. Тільки націоналістичний туман замутив їхню.. свідомість (Довж., І, 1958, 37).

3. перен. Про що-небудь невиразне, нечітке, заплутане (розповідь, думку, зміст твору, якісь відомості і т. ін.), яке важко зрозуміти, в якому важко розібратися. 2 книжка «Вісника» нецікава, особливо белетристика. «Туман» Кониського — справді туман (Коцюб., III, 1956, 190); Філософські концепції Гречкуна частенько віддавали туманом, було в них немало і дивацтва (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 107); У нас нема ще розробленої в деталях біографії Панаса Мирного, але туман, що оповивав колись його особу, розвіявся (Від давнини.., І, 1960, 342).

4. розм. Іній або найдрібніші крапельки роси на металевій, дерев’яній та інших поверхнях, що з’являються від холоду. Кайло вкрилося туманом, і холодну дерев’яну ручку було чути навіть крізь рукавиці (Тют., Вир, 1964, 481); // Сизий пилок (на плодах, рослинах). Бубки [ягоди] дрібні, зелені, це ще тільки буде, що їхні виногради туго наллються соком,.. туманом візьмуться, і гнутимуть налиті грона весь кущ донизу (Гончар, Тронка, 1963, 50).

5. мн. тумани́, розм. Те саме, що ду́рень. — Такі всі тумани, з найменшою дрібницею до мене йдуть. Тут роздерлося, тут чогось бракує, тут се зробити, там те, — ніколи жадне власним розумом не розбере, а все до мене! (Фр., VII, 1951, 168); Де зберуться два-три дурні, Безпросвітні тумани, Зараз кажуть, що на світі Наймудріші — то вони (Крим., Вибр., 1965, 214); — Певно, інші розумніші від мене. Їм вистачить раз прочитати та й уміють. А я йолоп і туман. Де мені братися до науки?! (Март., Тв., 1954, 241).

6. мн. тумани́, розм. Сорт кавунів. Хрипко перегукувалися засмаглі люди, що перекидали на берег неймовірні піраміди кавунів. Міцні, як дзвін, «тумани», цнотливі «рябчики», ніжні «монастирі» (Мик., II, 1957, 189); Комірникові довелося полізти на горище й одрити з сіна кавунів, темношкірих й соковитих «туманів» (Автом., Щастя.., 1959, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 316.