ТРИ́ЧІ, присл.

1. Три рази. Тричі крига замерзала, Тричі розтавала; Тричі наймичку у Київ Катря провожала [проводжала] Так, як матір (Шевч., І, 1951, 319); Дехто каже, що кір раз буває. А воно виходить брехня. Я й сам пам’ятаю, що недугував ним аж тричі (Мирний, V, 1955, 404); До Сергія Кочубея приходили старі друзі і товариші, тричі цілувались за звичаєм, і починалася довга розмова (Зар., Світло, 1961, 40).

◊ Будь три́чі про́клятий (про́клят, про́клята, про́кляте); Хай бу́де три́чі про́клятий (про́клят, про́клята, про́кляте) див. про́клятий; Щоб я (ти, він, вона́, воно́ і т. ін.) був (була́, було́) три́чі про́клятий (про́клят, про́клята, про́кляте) див. про́клятий.

2. Узявши три рази (про множення). Тричі по три буде дев’ять.

3. розм. У три рази; утричі. Розумію й признаю я і те, що моя власна робота була б мені тричі тяжча тепер, якби прийшлось працювати на непочатому перелозі, на неораній ниві (Л. Укр., V, 1956, 141); // тільки в сполуч. із звичайним ступенем прикм. Указує на дуже високий ступінь ознаки; надто, дуже. Індивід, навіть тричі геніальний не здатен пізнати й відтворити усього (Рад. літ-во, 9, 1966, 9); На одному ярмарку на Петра я стрів макухинського попа; за попом і попадя йшла, за попадею попівни, аж шість, усі тричі рябенькі (Вовчок, VI, 1956, 255); От чоловік він чудний.. Тричі чудний! (Мирний, V, 1955, 326).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 269.