ТОТЕ́М, а, ч. У первісних релігіях — тварина (рідше рослина, явище природи й т. ін.), що вважалася родоначальником і охоронцем роду або племені й була культовим об’єктом. Час сарматських знаків, які дійшли до нас, був часом, коли тотем-тварина відступає на задній план, а на перше місце висовуються предмети кочового ладу (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 40); Суть тотемізму полягає в уявленні, нібито кожна родова група людей мала свого предка — тварину або рос-лину.. Така тварина або рослина була тотемом для роду і об’єктом культового поклоніння всіх його членів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 212.

тоте́м — у первісних релігіях — тварина (рідше — рослина, явище природи і т. д.), що вважалися родоначальником і охоронцем роду або племені, отже були культовими об’єктами; залишки тотемізму як культу тотему залишилися з дохристиянських часів і досі; шанування звірів, зокрема, пов’язувалося з тим, що поважні люди називали себе тваринними прізвиськами, як князь Тур із «Слова о полку Ігоревім»; «звірині» прізвища поширені в українців і тепер; з епохи тотемізму йде персоніфікація звірів, що відбилася і в самій мові, пор. казкові наймення Лиси́чка-Сестри́чка, Во́вчик-Бра́тик, Дя́дько-Ведмі́дь; у народі полишились і досі повір’я, що тварини й птахи говорять, лише люди тієї мови не розуміють (її розуміють тільки відуни й ворожбити); під Новий рік чи під Водохрестя говорить уся домашня худоба; за якісь гріхи Бог відібрав мову в худоби, але та людську мову розуміє; тотемізм породив і легенди про перетворення людини на тварину чи птаха; відгомоном тотемізму є тваринна символіка в українській обрядовості — новорічні обходи з «козою», «ведмедем», обрядова «цапова борода», весняні «жайворонки», «голуби».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 602.