ТИПА́Ж, у, ч.

1. Людина з характерною зовнішністю, що служить моделлю для художника, скульптора, фотографа. Він захоплювався людьми, замальовував типажі, планував цілу картину (Ле, В снопі.., 1960, 132); З дванадцяти задуманих картин [серії «Блудний син» Т. Шевченка] перші чотири на засланні не могли бути виконані через відсутність типажу — російського купця (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 396); У роботі над цим полотном [«Солдати»] художник довго шукав типаж. Численні рисунки та етюди дозволили йому створити переконливі характеристики своїх героїв (Образотв. мист., 2, 1974, 19); // кін. Актор, що за своїми зовнішніми даними підходить для виконання певної ролі. Поняття типажу.., як його розуміли в період німого кіно, де типаж був вирішальним фактором, повністю зникло з появою в кінематографії живого слова (Мист. кіно, 1955, 14).

2. Художній образ, тип в образотворчому та сценічному мистецтві. Щодо з’ясування типів і того, як розбиратись в них, то треба мати на увазі, що майже в кожній п’єсі можна знайти характеристику того чи іншого типажу (Думки про театр, 1955, 89); В силу своєї специфіки мистецтво показує життя суспільства через розкриття особистості. Для нас позитивний герой — духовно багата, ідейно переконана людина, якій властиві широта мислення, глибина емоціональних переживань. У зв’язку з цим відповідним має бути і типаж (Образотв. мист., 3, 1975, 5).

3. Збірн. до тип 4. Був у романі [«Бур’ян» А. Головка] багатоликий соціальний типаж українського села тих часів (Не ілюстрація.., 1967, 177); Дослідник [О. І. Білецький] характеризує особливості розповіді, типажу, соціальних конфліктів в оповіданнях Марка Вовчка (Рад. літ-во, 18, 1955, 24).

4. збірн., техн. Сукупність типів, зразків, моделей яких-небудь виробів. Типаж тракторів; Розширення типажу металообробних верстатів.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 116.