ТИН, у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Щог., Поезії, 1958,130); Ось і хата. Мелькнули голубі віконниці, недавно загороджений тин, на якому ще не просохло ліщинове листячко (Тют., Вир, 1964, 211); Темніли круто заплетені високі тини (Жур., Звич. турботи, 1960, 41); // Огорожа з очерету тощо. Вся Колонтаївка рябіла й чорніла серед степу чорними покрівлями хат, жовтіла очеретяними тинами (Н.-Лев., II, 1956, 218); Сонце весело осміхалось до яро-зелених акацій, жовтих комишевих тинів, прибитої росою дороги (Коцюб., І, 1955, 205); // Огорожа з жердин, покладених горизонтально й закріплених між стовпцями. Обабіч стискали нас дошки й жердини тинів та парканів, а над нами нависали стелею віти густих волоських горіхів (Мур., Бук. повість, 1959, 15); * Образно. О, забув я про тин той спижевий, Що між нами границею став, І тебе я, мій цвіте рожевий, Як лиш міг, як умів, покохав! (Фр., XIII, 1954, 149).
◊ На́шому ти́нові двою́рідний пліт — те саме, що Сьо́ма (деся́та) вода́ на киселі́ (див. вода́). Одного прекрасного вечора приходить у гості до Скоробагатьків якась далека.. родичка, того ступеня родичання, що називається десятою водою на киселі, або — нашому тинові двоюрідний пліт (Хотк., І, 1966, 123); Ні в тин ні в воро́та див. воро́та; Під (по́під) ти́ном (тина́ми) — просто неба; надворі. — Се бідні нищі, навіженні,.. Старці, хромі [кульгаві], сліпорожденні, З яких був людський глум і сміх, Се що з порожніми сумками Жили голодні під тинами, Собак дражнили по дворах (Котл., І, 1952, 151); Пішла [Олександра] найматься; та щось із тиждень попід тином ночувала, поки собі місце знайшла в якогось коваля (Вовчок, І, 1955, 33); Під (по́під) чужи́м ти́ном — між чужими людьми, серед чужих людей. Кинула [доля] малого На розпутті, та й байдуже, А воно, убоге ..І подибало тихенько Попід чужим тином Аж за Урал (Шевч., II, 1963, 78); Вона була задоволена й цим, бо мала для себе й дитини свій куток і свою десятину землі, а це вже, чуєте, не те, що під чужим тином умирати (Стельмах, II, 1962, 275); Під чужи́й тин — до чужих людей.. — Поки в мене руки дужі та сила служить, то я вам і потрібна. А якби, — не доведи господи! — я захворіла, або сили позбулася, то тоді під чужий тин іди (Мирний, IV, 1955, 359); Тин у (об) тин (тин з ти́ном) жи́ти (бу́ти і т. ін.) — бути сусідами; жити поруч, по сусідству. Жив [пан Лукаш] тин у тин із братом, у своїй хаті з однісеньким [однісіньким] віконечком (Вовчок, VI, 1956, 223); Рядом з панським двором, — тин з тином, — жив батюшка, отець Іван (Мирний, І, 1954, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 114.